Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Що найбільше демаскує самохідну артилерійську установку та чому артилеристи з надією та нетерпінням чекають настання літа? Яких вдосконалень «Богдани» прагнуть гармаші та чи зможе українська САУ перевершити закордонні аналоги?
Наскільки важливим є регулярне технічне обслуговування гармати та чому артилеристи мусять вдаватися до «чорної магії» для того, щоб уражати ворожі цілі?
Про досвід бойової роботи на 155-мм САУ українського виробництва АрміяInform розповів командир батареї 48 окремої артилерійської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України старший лейтенант Ігор Добрянський з позивним «Франик».
Зараз артилерист, а починав піхотинцем
Ігор Добрянський — випускник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, фахівець з електрифікації промислових підприємств. У Збройних Силах він з літа 2022 року.
Військовий починав службу піхотинцем, навчався на командира піхотного механізованого взводу в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Саме там здобув позивний, який лишається незмінним до сьогодні.
— «Франик» — бо з Івано-Франківська, — пояснює артилерист просту історію свого позивного. — Наше місто часто скорочено так називають, то й мене прозвали на його честь.
Влітку й восени 2022 року офіцер воював на Донеччині у складі 66 окремого стрілецького батальйону, боронив Курдюмівку і Часів Яр. На початку 2023 року, після розформування батальйону, потрапив до 48 окремої артилерійської бригади.
«Богдана» продовжує вдосконалюватись
На артилериста знов довелося вчитися, однак Ігор — інженер за цивільною освітою — без жодних проблем опанував премудрості бойової роботи «бога війни». Від самого початку навчався на новітній САУ «Богдана» українського виробництва.
— Наприкінці 2023 року нам видали «Богдани» і потім впродовж місяця ми проходили на цих САУ злагодження. Багато чому вчилися самотужки, оскільки зброя нова і достатньої кількості фахівців для неї не було, — розповідає офіцер.
На сьогодні ж артилеристи 48 окремої артилерійської бригади — одні з найкращих знавців «Богдани», які беруть участь у її вдосконаленні. За словами офіцера, сьогодні розглядається та впроваджується низка перспективних інновацій, здатних значно покращити роботу вітчизняної САУ.
Чому важливе регулярне техобслуговування САУ
— «Богдана» — досить надійна гармата, але вона потребує регулярного обслуговування. Особливо це актуально, коли ми стоїмо далі від «нуля» і працюємо на потужних зарядах, — розповідає офіцер.
Велике навантаження на ствол та клинозатворну групу змушує якомога ретельніше стежити за станом САУ. Роблять це не лише бійці розрахунку, але й професіональні майстри, які принаймні раз на два тижні мають проводити повне технічне обслуговування «Богдани».
— Якщо ми не можемо понад місяць вийти з бойових, тоді можуть початися проблеми. Бо потрібно не лише змащувати деталі, але й перевіряти клинозатвори, стежити за рівнем масел, все переглядати — тоді «Богдана» працює бездоганно, — запевняє артилерист.
Регулярно перевіряти САУ тим складніше, чим ближчими є позиції гармашів до лінії бойового зіткнення. Однак тоді й потреба в техобслуговуванні менш критична, адже слабші заряди порохів не створюють надмірного навантаження на механізм гармати.
Найбільше демаскують сліди коліс
Утім, надто близьке розташування артилерійських позицій до передової має й вагомі недоліки. Найбільший із них — змога вистежити українських артилеристів з повітря та завдати удару FPV-дронами чи баражуючими боєприпасами.
Виказати позиції гармашів можуть насамперед сліди самої САУ чи машини підвозу БК. Особливо помітними є свіжі колії на снігу чи у багнюці, тож артилеристи не надто люблять дощову осінь чи сніжну зиму.
— Взимку стараємось триматися твердих доріг, по посадках намагаємось не стояти, бо дуже добре видно сліди і по слідах нас легко вираховувати. Взагалі взимку дуже тяжко знайти позиції, тому що в мало не в кожній посадці вже щось накопано, десь щось стоїть — нема як сховатись, — пояснює артилерист.
Гармаші традиційно чекають на пізню весну й літо, коли з’явиться «зеленка» і твердішими стануть дороги. Влітку їм стане значно легше працювати й у лісопосадках, і в полях.
«Вогнева позиція — це маленьке містечко»
Саме влітку можна якнайкраще облаштувати вогневі позиції — викопати зручний капонір для САУ, надійне укриття для бійців артрозрахунку та щонайменше два окремі погребки для снарядів та зарядів пороху.
— Погребків має бути мінімум два, а якщо є така можливість, то можна і чотири. Гарно обладнана вогнева позиція — це маленьке містечко. Воно має бути непомітним для ворога і безпечним та зручним для нас, — розповідає «Франик».
Бліндаж для укриття особового складу та погребки мають розташовуватися на безпечних відстанях від гармати та одне від одного, однак водночас не повинні бути надто віддаленими від капоніру з САУ, щоб бійці мали змогу швидко піднести снаряди та заряди пороху до гармати.
— Готовність до першого пострілу після команди «Гармата до бою!» має бути в межах 5‒7 хвилин. Тобто відстань від бліндажа до капонірів та гармати має бути така, щоб бійці могли за цей час добігти, донести снаряд, заряд пороху та зарядити гармату, — пояснює артилерист.
Головне не швидкість, а влучність
Перезарядка гармати після першого пострілу так само повинна займати кілька хвилин. Утім, набагато важливішою за швидкість є влучність вогню, тож бездумно гнатися за скорострільністю не випадає.
— Між пострілами минає 3‒5 хвилини, саме таким є середній час. Тому що поки снаряд долетить, потім йде коректура, потім навідник знов наводиться, гармату заряджають… Важлива не стільки швидкість, скільки точність, — наголошує офіцер.
Слід дочекатися візуальної фіксації влучання з БПЛА, визначити координати вибуху та скорегувати приціл для наступного пострілу.
— Ми мусимо чекати, щоб наш снаряд упав, побачити розрив, засікти координати влучання, зробити коректуру — і тільки після цього здійснити наступний постріл, — пояснює артилерист.
Щоб влучити, артилеристи вдаються до «чорної магії»
«Богдана» має стандартний для НАТО калібр 155-мм. Це дозволяє українській САУ стріляти снарядами та зарядами пороху, виготовленими у будь-якій із країн Північноатлантичного Альянсу.
Здавалося б, це є очевидною перевагою артилерійської установки, однак водночас розмаїта номенклатура снарядів та «порохів» спричиняє серйозну проблему — артилеристам часто невідомо, якою є реальна потужність того чи іншого заряду.
— Коли прибуває нова партія, треба за кількома першими пострілами з’ясувати, як «поводять» себе отримані снаряди й заряди пороху до них. Ми називаємо це «Black Magic» — «чорна магія». Робимо 2‒3 постріли — і розуміємо, як летить снаряд, чого від нього чекати, — посміхається Ігор.
«Гармата „Богдани“ — наша снайперська гвинтівка 155 калібру»: російську сарану випалює «Артист» з балету
Коли згодом прибуває наступна партія боєприпасів від іншого чи навіть того самого виробника, процедуру доводиться повторювати знов. Здобутим таким чином досвідом використання БК артилеристи діляться з колегами.
До речі, якщо вас цікавить й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
