З 6 по 14 липня в Азовському морі було уражено 116 суден так званого тіньового флоту рф, розповів командувач СБС…
Що найбільше демаскує самохідну артилерійську установку та чому артилеристи з надією та нетерпінням чекають настання літа? Яких вдосконалень «Богдани» прагнуть гармаші та чи зможе українська САУ перевершити закордонні аналоги?
Наскільки важливим є регулярне технічне обслуговування гармати та чому артилеристи мусять вдаватися до «чорної магії» для того, щоб уражати ворожі цілі?
Про досвід бойової роботи на 155-мм САУ українського виробництва АрміяInform розповів командир батареї 48 окремої артилерійської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України старший лейтенант Ігор Добрянський з позивним «Франик».
Зараз артилерист, а починав піхотинцем
Ігор Добрянський — випускник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, фахівець з електрифікації промислових підприємств. У Збройних Силах він з літа 2022 року.
Військовий починав службу піхотинцем, навчався на командира піхотного механізованого взводу в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Саме там здобув позивний, який лишається незмінним до сьогодні.
— «Франик» — бо з Івано-Франківська, — пояснює артилерист просту історію свого позивного. — Наше місто часто скорочено так називають, то й мене прозвали на його честь.
Влітку й восени 2022 року офіцер воював на Донеччині у складі 66 окремого стрілецького батальйону, боронив Курдюмівку і Часів Яр. На початку 2023 року, після розформування батальйону, потрапив до 48 окремої артилерійської бригади.
«Богдана» продовжує вдосконалюватись
На артилериста знов довелося вчитися, однак Ігор — інженер за цивільною освітою — без жодних проблем опанував премудрості бойової роботи «бога війни». Від самого початку навчався на новітній САУ «Богдана» українського виробництва.
— Наприкінці 2023 року нам видали «Богдани» і потім впродовж місяця ми проходили на цих САУ злагодження. Багато чому вчилися самотужки, оскільки зброя нова і достатньої кількості фахівців для неї не було, — розповідає офіцер.
На сьогодні ж артилеристи 48 окремої артилерійської бригади — одні з найкращих знавців «Богдани», які беруть участь у її вдосконаленні. За словами офіцера, сьогодні розглядається та впроваджується низка перспективних інновацій, здатних значно покращити роботу вітчизняної САУ.
Чому важливе регулярне техобслуговування САУ
— «Богдана» — досить надійна гармата, але вона потребує регулярного обслуговування. Особливо це актуально, коли ми стоїмо далі від «нуля» і працюємо на потужних зарядах, — розповідає офіцер.
Велике навантаження на ствол та клинозатворну групу змушує якомога ретельніше стежити за станом САУ. Роблять це не лише бійці розрахунку, але й професіональні майстри, які принаймні раз на два тижні мають проводити повне технічне обслуговування «Богдани».
— Якщо ми не можемо понад місяць вийти з бойових, тоді можуть початися проблеми. Бо потрібно не лише змащувати деталі, але й перевіряти клинозатвори, стежити за рівнем масел, все переглядати — тоді «Богдана» працює бездоганно, — запевняє артилерист.
Регулярно перевіряти САУ тим складніше, чим ближчими є позиції гармашів до лінії бойового зіткнення. Однак тоді й потреба в техобслуговуванні менш критична, адже слабші заряди порохів не створюють надмірного навантаження на механізм гармати.
Найбільше демаскують сліди коліс
Утім, надто близьке розташування артилерійських позицій до передової має й вагомі недоліки. Найбільший із них — змога вистежити українських артилеристів з повітря та завдати удару FPV-дронами чи баражуючими боєприпасами.
Виказати позиції гармашів можуть насамперед сліди самої САУ чи машини підвозу БК. Особливо помітними є свіжі колії на снігу чи у багнюці, тож артилеристи не надто люблять дощову осінь чи сніжну зиму.
— Взимку стараємось триматися твердих доріг, по посадках намагаємось не стояти, бо дуже добре видно сліди і по слідах нас легко вираховувати. Взагалі взимку дуже тяжко знайти позиції, тому що в мало не в кожній посадці вже щось накопано, десь щось стоїть — нема як сховатись, — пояснює артилерист.
Гармаші традиційно чекають на пізню весну й літо, коли з’явиться «зеленка» і твердішими стануть дороги. Влітку їм стане значно легше працювати й у лісопосадках, і в полях.
«Вогнева позиція — це маленьке містечко»
Саме влітку можна якнайкраще облаштувати вогневі позиції — викопати зручний капонір для САУ, надійне укриття для бійців артрозрахунку та щонайменше два окремі погребки для снарядів та зарядів пороху.
— Погребків має бути мінімум два, а якщо є така можливість, то можна і чотири. Гарно обладнана вогнева позиція — це маленьке містечко. Воно має бути непомітним для ворога і безпечним та зручним для нас, — розповідає «Франик».
Бліндаж для укриття особового складу та погребки мають розташовуватися на безпечних відстанях від гармати та одне від одного, однак водночас не повинні бути надто віддаленими від капоніру з САУ, щоб бійці мали змогу швидко піднести снаряди та заряди пороху до гармати.
— Готовність до першого пострілу після команди «Гармата до бою!» має бути в межах 5‒7 хвилин. Тобто відстань від бліндажа до капонірів та гармати має бути така, щоб бійці могли за цей час добігти, донести снаряд, заряд пороху та зарядити гармату, — пояснює артилерист.
Головне не швидкість, а влучність
Перезарядка гармати після першого пострілу так само повинна займати кілька хвилин. Утім, набагато важливішою за швидкість є влучність вогню, тож бездумно гнатися за скорострільністю не випадає.
— Між пострілами минає 3‒5 хвилини, саме таким є середній час. Тому що поки снаряд долетить, потім йде коректура, потім навідник знов наводиться, гармату заряджають… Важлива не стільки швидкість, скільки точність, — наголошує офіцер.
Слід дочекатися візуальної фіксації влучання з БПЛА, визначити координати вибуху та скорегувати приціл для наступного пострілу.
— Ми мусимо чекати, щоб наш снаряд упав, побачити розрив, засікти координати влучання, зробити коректуру — і тільки після цього здійснити наступний постріл, — пояснює артилерист.
Щоб влучити, артилеристи вдаються до «чорної магії»
«Богдана» має стандартний для НАТО калібр 155-мм. Це дозволяє українській САУ стріляти снарядами та зарядами пороху, виготовленими у будь-якій із країн Північноатлантичного Альянсу.
Здавалося б, це є очевидною перевагою артилерійської установки, однак водночас розмаїта номенклатура снарядів та «порохів» спричиняє серйозну проблему — артилеристам часто невідомо, якою є реальна потужність того чи іншого заряду.
— Коли прибуває нова партія, треба за кількома першими пострілами з’ясувати, як «поводять» себе отримані снаряди й заряди пороху до них. Ми називаємо це «Black Magic» — «чорна магія». Робимо 2‒3 постріли — і розуміємо, як летить снаряд, чого від нього чекати, — посміхається Ігор.
«Гармата „Богдани“ — наша снайперська гвинтівка 155 калібру»: російську сарану випалює «Артист» з балету
Коли згодом прибуває наступна партія боєприпасів від іншого чи навіть того самого виробника, процедуру доводиться повторювати знов. Здобутим таким чином досвідом використання БК артилеристи діляться з колегами.
До речі, якщо вас цікавить й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
