На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Був піхотинцем і штурмовиком, а став «мавікістом». Про причини СЗЧ, враження від нової спеціальності та про важливість запровадження переведень через «Армію+», кореспондентам АрміяInform розповів оператор дронів 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Олександр з позивним «Одеса».
«За пів року зробив більше, ніж за весь інший час служби»
Пів року тому «Одеса» приєднався до роти ударних безпілотних комплексів «Катенята», опанував «мавіки» й займається розвідкою та ураження ворожих штурмовиків за допомогою «скидів».
«Мені подобається тут працювати. Гарне командування, забезпечення. Тому й робота виходить. Я відчуваю, що тут мені вдається більше приносити користі. От всі кажуть, що все тримається на піхотинці, але якщо рахувати знищених ворогів, то більше результату я даю тут. За ці пів року зробив більше, ніж за весь інший час служби. Бо час не стоїть на місці. Війна кардинально змінилася за короткий період. Технології вирішують».
Олександр у війську з 2022 року. Розповідає, що працював у Литві, а коли почалося широкомасштабне вторгнення, повернувся додому в Одесу і добровольцем приєднався до ЗСУ. Був кулеметником, командиром кулеметного відділення.
«Кулеметники — найбільш позитивні та добрі люди. Але не до пі…в, звісно. Загалом, доводилося багато чого робити. І піхотинцем був, і штурмовиком, і в евакуаційній групі працював».
За період своєї служби Олександр неодноразово отримував поранення.
«Серйозних поранень було 3. Це кульові, уламкові. А так ще 8 чи 9 контузій. Деякі були такі, що доводилося полежати в лікарні. Але я не вважаю їх за поранення. Це так — особливості роботи».
«Я прийшов добровольцем і не хотів залишати службу, тому сам звернувся до ДБР»
Після останнього поранення «Одеса» з лікування вже не повернувся у свій підрозділ.
«Я після поранення потрапив у госпіталь. Звідти просився у відпустку, але мене не відпускали. Ну я й поїхав додому. Але я не хотів тікати чи ще щось таке. Я прийшов добровольцем і не хотів залишати службу. Тому сам звернувся до Державного бюро розслідувань».
В той час якраз з’явилася можливість повернутися на службу без кримінального покарання та потрапити до іншого підрозділу.
«Все було дуже швидко — десь 10-12 днів. Розмова з ДБР та відправка у резервний батальйон. Туди приїхав представник 56 бригади. Я сказав, що готовий йти куди завгодно, але не в піхоту. В піхоту я вже просто фізично не можу. Він сказав: „добре, підеш літати“. І ось я вже пів року літаю».
За словами Олександра у військових має бути можливість перевестися в інші підрозділи. Адже ситуації бувають різні, й далеко не всі, хто йде в СЗЧ, хочуть втекти з армії. Каже, що зараз із цим стало краще, адже з’явилася можливість переводитися через застосунок «Армія+».
«Раніше такої можливості не було. А зараз я хочу друга свого сюди забрати. Але вже без СЗЧ, а через «Армію+».
«В піхоті більше адреналіну, а тут вражень від роботи»
В роботі з БПЛА подобається те, що буквально в прямому ефірі можна спостерігати результати своєї роботи, говорить «Одеса».
«В піхоті більше адреналіну, а тут більше вражень від роботи. Хоча тут теж прилітає. І вже важким. По мені нещодавно прилетіли 3 КАБи. Засипало, доводилося відкопуватися».
Але підходи до безпеки, що в піхоті, що в аеророзвідці залишаються незмінними, говорить Олександр.
«В таких питання мова взагалі не про пощастить/не пощастить. А про те, що треба бути обережним. Кожен крок треба продумувати, гарно маскуватися. Техніка безпеки перед усім. І головою треба думати, перш ніж щось робити. Наказ можна виконати й з гарячою головою. Але тоді можна постраждати».
Більше про роботу підрозділу «Катенята» 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади можна почитати тут.
