Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Як давно відомо, в росії немає нічого свого. Назва — вкрадена, символіка — запозичена, «вєлікая русская культура» — не велична і взагалі не російська.
АрміяInform нагадує про найбільш кричущі крадіжки росії, які вона вважає своїми «ісконнимі».
Назва
Загальновідомо, що росія — це грецька назва Русі, тобто України. Присвоєння московією давнього імені України відбулося в XIV–XV ст.
Цікаво, що руку до цього приклала православна церква. Оскільки у Візантії здавна закріпилася назва наддніпрянських слов’ян з коренем рос («народ Рос»), вона відбилася і в терміні Росія, який остаточно утвердився на кінець XV ст. Взагалі кажучи, терміни «Росія», «Малоросія», «Великоросія» та всі похідні від них слова сформувалися в церковних канцеляріях Вселенського патріарха.
На Синоді Константинопольської церкви в 1303 році під час розгляду питання про утворення Галицько-Волинської митрополії було ухвалено називати тодішні Київське і Галицько-Волинське князівства Мікра Росія («Мала Росія», тобто «Русь старша, початкова, основна, давніша»), а Залісся й Новгородщину — Мегале Росія («Велика Росія», що означало «Русь пізніша, похідна, новостворена»).
Тож саме через церкву ця назва поширилася на болота. Згодом цар Олексій Михайлович, підписавши угоду з Богданом Хмельницьким, почав іменуватися в титулі «всієї Великої і Малої і Білої росії самодержець». У цю епоху слово «росія» вже стало майже загальноприйнятим для позначення претензій на спадок Русі. Довершив присвоєння петро І, який створив у 1721 році «всєроссійскую імперію», об’єднавши всі три вищезазначені «росії».
А нині словом росія (грецькою назвою Русі) скорочено називається держава «російська федерація», що була утворена 25 грудня 1991 року після зміни найменування «російської радянської федеративної соціалістичної республіки» — останнього уламка колишнього совка.
Кричущі крадіжки держави-фейк: коли і в кого росія вкрала герб, прапор і гімн
Історія
Саме коли цар петро І оголосив, що московське царство змінює назву на «всєроссійскую імперію», москвини стали «русскімі», а їх історія та культура, завдяки підкоренню України, отримала таку бажану для петра прив’язку до європейської історичної та культурної спадщини. Після перейменування постала нагальна потреба написати нову версію історії з обґрунтуванням спадкоємності від княжої Русі.
Цю ідею змогла втілити в життя імператриця-німкеня катерина II. 4 грудня 1783 року за її наказом було створено «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской», підсумком діяльності якої стало зникнення оригіналів літописів та поява замість них літописних зводів, у яких було все, окрім історичної правди.
У процесі широкомасштабної фальсифікації було створено цілу серію стратегічних історичних міфів, зокрема:
- Про так звану Суздальську Русь, про існування якої до часів катерини II ніхто не знав.
- Про те, що москва була заснована за участі київських князів, хоча раніше було відомо, що вона була заснована волею ординського хана Мінгу-Гірея в 1272 році.
- Про те, що московія — це Русь, а московіти не угро-фіни і татари, а слов’яни — «російський народ».
- Про якесь «ординське іго», хоча раніше вважалося, що московія протягом трьох століть була складовою Орди і оплотом її боротьби з Руссю.
- Про «подвиги» князів О. Невського та Д. Донського.
катерина II не могла допустити, що вона — німецька принцеса — опиниться в одному ряду із татаро-монгольською знаттю. Тому власноруч склала родовід «російських великих князів». При цьому вона стверджувала, що треба вірити не історичним фактам, а «потрібному нам порядку».
Ці та інші вигадки стали основою для створення безлічі інших історичних і літературних міфів. Так фальшива історія стала потужним засобом російської державної пропаганди та маніпуляції свідомістю населення. Багато поколінь, мільйони людей були виховані на цинічній брехні, яка й досі залишається канонічно непорушною в росії.
Мова
Виплеканий монгольськими ханами примітивний народ з мізерним орієнтального характеру культурним надбанням раптом перетворився у старовинний з багатющою спадщиною народ європейський.
Щоб змусити світ повірити в свою «давність» німецькі творці «всєроссійской імперії» реформували навіть мову росіян, прищепивши їм зіпсовану церковнослов’янську. Ця книжна мова до того вживалася виключно в православній церкві й була чужою для людей, що жили в московії. Впровадив церковнослов’янську лексику, створивши так звану «російську мову» Михайло Ломоносов, тобто сталося це у все тому ж XVIII столітті.
-
- «Вступ до словеноросійської чи московської граматики. До вживання учнів московської мови» (Ілля Капієвич, 1706 р.)
-
- «Російська Граматика» (Михайло Ломоносов, 1755 р.)
Навіть «основоположник сучасної російської літературної мови», правнук африканця Ганнібала О. Пушкін, який у родині, в побуті, в листуванні завжди користувався французькою, вважав російську мову бідною, нерозвинутою, непридатною для використання в науці й високій культурі.
Про штучність і бідність російської мови свідчить і те, що ті, хто знає тільки російську мову, зазвичай неспроможні зрозуміти і вивчити навіть сусідню українську. Саме тому росіяни такі агресивні в нав’язуванні своєї мови — бо вони звиклі виключно до примітивних лексичних конструкцій.
А українська мова, як відомо, не тільки значно давніша, мелодійніша, але й вчетверо лексично багатша від російської, її граматична структура набагато логічніша. Синонімів в українській мові вп’ятеро більше, ніж у російській. І всі, хто знає українську мову, без жодних проблем розуміють російську, білоруську, польську, сербську, хорватську, словацьку, а також — болгарську, македонську, чеську, словенську.
Росіяни ж, вкравши свій «вєлікій русскій язик» у слов’янських богословів, так і не змогли досі його осягнути через власну природну обмеженість…
