Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Оператор-механік взводу управління 44 окремої артилерійської бригади, відомий за позивним «Херсон», розповів свою історію про те, як війна змінила його життя. У квітні 2022 року йому вдалося з родиною вирватися з окупації. Залишивши рідне селище, він відвіз маму із сестрою в безпечне місце, а сам із дружиною поїхав на Тернопільщину.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 44 окремої артилерійської бригади.
Не встигнувши оговтатися, «Херсон» пішов до військкомату. Йому дали тиждень на адаптацію і відправили до лав 44 артилерійської бригади.
29-річний герой у цивільному житті був дорожнім майстром. Армійську дисципліну знав зі строкової служби, а також пройшов навчання в теробороні у Каховці.
У тернопільській бригаді він служить оператором-механіком взводу управління: керує польотами дронів над лінією фронту, охороняє позиції та контролює ворога з висоти. Також забезпечує комунікацію між підрозділами.
«Моя робота — це динаміка, — каже „Херсон“. — Особливо цікаво на вогневих позиціях. Приїжджаєш — і бачиш, як хлопці тримаються, як відстрілюються».
Географія війни «Херсона» — переважно запорізькі напрямки.
«На початку війни ми йшли дронами і були кращі за них, — згадує „Херсон“. — Але час змінив поле бою. Тепер РЕБи — засоби радіоелектронної боротьби — глушать сигнали і зривають плани, як у них, так і в нас».
За словами зв’язківця, українські воїни навчили окупантів тримати оборону. Після успішних контрнаступів окупанти зробили висновки. Тепер вони закопуються всюди, облаштовують засідки, готуються до всіх можливих атак. Та водночас їхня тактика не змінилася — відчувається «радянщина».
«„М’ясні штурми“ продовжуються, — каже „Херсон“. — Для них головне — зачепитися за клаптик міста чи лісосмуги, вони просто йдуть, доки не вкриють усе своїми трупами«.
Окупанти без перестанку «мавпують» українців, зазначає «Херсон». Якщо колись не розумілися на дронах, то тепер запускають наземні БПЛА, перехоплюють технології. Їхні «кулібіни» знаходять інформацію в інтернеті та майструють.
«Та все одно найкращі спеціалісти — у нас, — порівнює співрозмовник. — Хлопці вдосконалюються, майструють дрони різних модифікацій, навчаються. Волонтери допомагають, постачають обладнання. Навіть за мінімальному забезпеченні наші інженери творять неймовірне».
Про побратимів говорить з особливим теплом. Упродовж війни підрозділи в «Херсона» не раз змінювалися. Але завжди оточували дружні і щирі люди. З багатьма досі підтримує зв’язок.
Зазвичай група «Херсона» «літала» через день. Розпорядок — незмінний: кава о четвертій ранку, далі збираються і вирушають на позиції. Із шостої вже видно небо, землю, ворога. Розкладають Старлінк і чекають команди — дозволу на зліт. Цілий день — пошук. Виходи ворожої артилерії, пересування.
Чимало інформації отримували через перехоплення. Бували моменти, коли окупанти і українців ловили на перехопленнях, потім наводилися на позиції. Прильоти лягали близько.
«Ми точніші, — каже «Херсон» з гордістю. — У них навіть снаряди іноді не розриваються — «браковане государство».
Мотивує «Херсона» те, що він був в окупації, те, що бачив, на що вони здатні.
«Батько залишився в окупації, ми майже не розмовляли, щоб не підставити його, — продовжує з гіркотою. — Спілкувалися лише тоді, коли я бував у відпустці. Знав, що він був шокований, коли захопили місто Херсон, я переживав за нього. А потім… Він помер. З того дня — жодних зв’язків із тими краями».
Для нього ця війна — не просто фронтова лінія. Це особиста межа між звичним життям і жахом.
«Вони роблять, що хочуть — із жінками, із дітьми… Ніхто не хоче „другої Бучі“. Я був в окупації, тому пішов на фронт. Бо якщо їх не зупинити, те саме буде з моєю мамою, дружиною, дитиною».
Цінності «Херсона» прості й беззаперечні: сім’я і країна.
«Цілей багато, — каже він. — Але найбільша — бути із сім’єю. Це всім потрібно. Творити майбутнє — для себе, для дітей. Найголовніше — щоб усе це закінчилося. Я роблю все, що можу».
Як повідомляла АрміяInform, 48-річний розвідник Ігор з Криму, для якого питання захисту рідної землі є принциповим, поділився своїми враженнями від нещодавнього бойового завдання.
