Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
У гранатометному взводі 2 механізованого батальйону 100 окремої механізованої бригади служать батько Василь та син Сергій. Обидва стали на захист України від російських окупантів.
Історію бійців оприлюднили на сторінці бригади.
Першим до війська добровільно пішов батько, Василь Йосипович, щойно дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення. 25 лютого 2022 року він вже був у лавах бригади.
«У цивільному житті я був хліборобом-одноосібником. Мав коня, трактор, комбайн — обробляв 15 гектарів землі, — розповідає пан Василь, — Та дізнавшись про „велику війну“ я відразу збагнув — треба лишати господарство і ставати на захист Батьківщини. Бо коли орки прийдуть на мою рідну Волинь — буде вже пізно…»
Влітку минулого року приклад з батька взяв і син Сергій. Молодий чоловік працював водієм-далекобійником, постійно виїжджав у закордонні рейси. Та коли прийшов час стати до лав ЗСУ — навіть думки не мав ухилятися від виконання конституційного обов’язку.
«Звичайно, батько допоміг мені швидше адаптуватися у війську. А згодом рідними для мене стали усі побратими — ми з хлопцями тепер як одна сім’я», — зізнається Сергій.
Вдома на Волині на батька і сина чекають дружина, дві доньки, невістка та дві онуки.
Одним із найдраматичніших спогадів війни для батька і сина є поранення Сергія:
«Про те, що я „трьохсотий“ встигли доповісти на командний пункт — і на тому обірвався зв’язок. Згодом розповідали, що впродовж наступних трьох годин батько від невідомості просто не знаходив собі місця, — розповідає „Сєрий“, — У мене ж була розірвана губа, перебинтована голова — говорити було вкрай проблематично. Проте я увесь час намагався „пояснити“ хлопцям — мовляв, зв’яжіться з татом, аби він не хвилювався…»
Як повідомляла АрміяInform, «Грін» — лікар-отоларинголог медичної роти з Третьої окремої штурмової бригади. Через його руки пройшла велика кількість поранених, багатьох він врятував.
