Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Війна стирає кордони між людьми, змінює долі, руйнує та водночас створює щось нове. Ян «Кенобі», командир 1-го Інтернаціонального легіону, та Анастасія, бойова медикиня, знайшли одне одного посеред бойових дій. Їхня історія — це про боротьбу, втрати та любов, яка загартовується війною.
Історію захисників оприлюднили на сторінці Сухопутних військ ЗС України.
Їхні шляхи перетнулися у 2022 році в Кругляківці. Ян тоді командував піхотною ротою, а Анастасія служила в медичному пункті. Їхнє знайомство сталося випадково — коли медики прийшли допомогти травмованому командиру іншої роти.
«Він був таким мужнім, серйозним — мені сподобався одразу», — пригадує Анастасія. Але тоді вона не дозволяла собі навіть думати про стосунки. Війна не залишала місця для сентиментів, а військові чутки лише підсилювали обережність.
Ян і сам не поспішав. Вони довго просто спілкувалися, аж поки всі його особисті питання не були вирішені, і тільки тоді між ними зародилося справжнє почуття.
Разом вони пройшли крізь моменти, коли серце стискалося від страху. Ян бачив на екрані вибух там, де щойно була його кохана. Анастасія — рятувала поранених під обстрілами, знаючи, що на неї чекає той, хто хвилюється.
«Ми відразу поставили межу між особистим життям і виконанням завдань. Не було такого: «ти моя дівчина, не йди туди», — каже Ян. Вона працювала в евакуаційних групах, діставала поранених із самого пекла бою. Ян мусив змиритися з тим, що не може її захистити так, як хотів би.
Одного разу, евакуюючи загиблого бійця, Анастасія потрапила під обстріл. Ян спостерігав це на моніторі — величезний спалах, а потім кілька секунд тиші, які здавалися вічністю. «Я думав — все, її немає… Але потім почув голос у радіо»
Обстріли, контузії, операції. Війна не раз змушувала їх замислитися над тим, чи повернуться вони живими. Ян згадує один зі своїх бойових виходів: міни вибухали за лічені метри, і лише замерзлий ґрунт врятував їхню групу від загибелі.
Анастасія пережила важкі поранення. «Коли ти поранений — не думаєш про те, як за тебе хвилюються. Ти думаєш про своїх бійців, про те, як врятувати їх», — каже вона.
Їхні почуття загартувалися під кулями. Вони пройшли випробування, які вистачило б на кілька життів. Коли Анастасія завагітніла, Ян ще більше відчув страх втратити її.
«Коли я отримав поранення, найбільше боявся, що син залишиться без батька», — зізнається він. «Але коли ти поруч із тією, кого кохаєш, усі страхи відступають.»
Попри всі труднощі, вони не відступають, бо знають: разом вони потрібні Україні — і один одному.
Як повідомляла АрміяInform, вона рятує життя на передовій, допомагає пораненим та знаходить час для творчості. «Шанталь» — бойова медикиня 34 окремої бригади берегової оборони, яка з 2022 року віддано виконує свою місію. Одеситка, художниця, письменниця та велика любителька тварин, вона ділиться своїм досвідом, думками про майбутнє та натхненням, яке знаходить навіть у найважчі моменти.
