У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
«Це було пекло», — так описує свої три тижні на передовій боєць 58 мотопіхотної бригади з позивним «Студент». Разом із чотирма побратимами він потрапив у справжню пастку, де кожен день був боротьбою за виживання.
Історію бійців оприлюднили на сторінці бригади.
28-річний Олег з Тернопільщини до війни працював майстром на меблевому виробництві. У 2023 році він потрапив до війська, де після нетривалого навчання був направлений до 58 бригади на посаду кулеметника. Одне з перших бойових завдань для Олега та його побратимів обернулося справжнім випробуванням на міцність.
«Ми думали, що це буде звичайний вихід на позицію, — розповідає „Студент“. — Але все пішло не так із самого початку».
Підійшовши до позиції, бійці потрапили під обстріл ворожих дронів. Двоє побратимів зазнали поранень, але відмовилися від госпіталізації. Як з’ясувалося пізніше, це рішення врятувало їм життя, адже місце евакуації невдовзі було обстріляно ворогом.
Зайнявши позицію, бійці опинилися у важкій ситуації. Бліндаж був порожній, без спальників та буржуйки. Була середина листопада. До того ж ворожі дрони замінували мінами-«пелюстками» шлях відходу.
«Ми застрягли в лісі, — згадує Олег. — До ворога було не більш ніж 500 метрів, ми навіть їхні голоси чули».
Ситуацію ускладнювало те, що четверо з п’яти бійців не мали бойового досвіду. Проте їм пощастило з бойовим медиком, який взяв на себе командування.
«Наш медик організував все, — розповідає „Студент“. — Він призначив відповідальних, показав, що робити під час штурму чи атаки дронів».
Під керівництвом медика бійці відбили кілька штурмів ворога. Проте головним ворогом для них стали дрони, які скидали вибухівку кожні 15-20 хвилин.
«Вони тероризували нас постійно, — каже Олег. — Тільки вночі ми могли трохи відпочити».
Окрім ворожих атак, бійці боролися з голодом, холодом та спрагою.
«Бліндаж був голий, — згадує „Студент“. — Ми спали на дошках по черзі, їли крихти від галет, а воду пили з калюж».
Протягом трьох тижнів бійці утримували позицію, чекаючи на можливість безпечно відійти. І нарешті, дочекавшись туману, вони змогли вибратися з оточення.
«Ніхто не хотів ризикувати, — каже Олег. — Ми знали, що всі групи, які виходили із сусідніх позицій, були розбиті. Тому ми вирішили чекати. І ось нарешті маршрут було прокладено, дочекались туману і пішли. На щастя, вийшли всі. Дякуючи нашому медику».
За словами «Студента», цей важкий досвід зробив його сильнішим та навчив цінувати бойове братерство.
«Я зрозумів, що можу повністю розраховувати на своїх побратимів, — говорить Олег. — Тепер я знаю, що бойове братерство — це не просто слова».
Як повідомляла АрміяInform, вижити в блокадному Маріуполі, пройти 300 кілометрів крізь ворожі порядки, витримати 14 днів виснажливого шляху та врятувати побратимів — завдання, яке здається майже неможливим. Але для старшого сержанта Владислава, позивний «Фаня», це стало реальністю.
