Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Георгій — пенсіонер, військовослужбовець запасу — не вагався ні хвилини. Він одразу подав заявку на службу в прикордонну бригаду «Сталевий кордон» і повернувся до боротьби за Україну. Сьогодні він очолює підрозділ, який пройшов крізь найгарячіші точки: Часів Яр, Бахмут, Харківський, Сумський та Чернігівський напрямки.
Історію бійця оприлюднили на сторінці ДПСУ.
Георгій розповідає, що його рішення повернутися у стрій було абсолютно свідомим:
«Коли я почув, що створюється „Сталевий кордон“, одразу подав заявку. Чекав розпорядження і був готовий включитися у бойову роботу».
Бойові будні його підрозділу — це щоденне протистояння ворогу, який використовує найновіші технології, розвідку, дрони і передову зброю. Однак українські захисники постійно адаптуються і знаходять ефективні методи боротьби.
Ворог намагається випробовувати свою зброю на українських бійцях, але наші воїни швидко аналізують його тактику і дають гідну відповідь.
«Україна — це місце, де агресор тестує максимум своїх інновацій. Але ми не просто тримаємо удар — ми вчимося і вдосконалюємо свою тактику».
За словами Георгія, велике значення має якісна вогнева підтримка. Безпілотники, артилерія, міномети та ударні дрони допомагають знищувати ворога і захищати наших бійців.
«Розрахунки ударних дронів „Вампір“ дуже добре показали себе в бою. Вони дозволяють не лише наносити вогневе ураження, а й дистанційно заміновувати територію, куди неможливо дістатися саперам».
Коли ворожа техніка рухається на українські позиції, бійці можуть дистанційно встановити до ста мін, що значно ускладнює наступ противника.
Попри високу бойову підготовку і злагодженість підрозділу, Георгій визнає: найтяжче — це втрачати побратимів.
«Коли відправляєш людей на завдання, і не знаєш, чи вони повернуться. Це найважче. Це нереально важко».
Російська армія воює масами, не рахуючи своїх втрат, але для українських військових кожен боєць — це не просто солдат, а людина, за якою стоїть родина, друзі, ціле життя.
На запитання про те, яке у нього найбільше бажання, Георгій відповідає коротко:
«Почути слово „Перемога“. Це найважливіше для всіх нас».
Він вірить, що українська армія зможе вистояти та відвоювати кожен метр рідної землі.
Як повідомляла АрміяInform, Вадим із позивним «Попіл» ніколи не планував стати військовим. До великої війни він жив спокійним життям у Хмельницькому, працював у приватній фірмі, торгував молочними продуктами.
