Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Вадим із позивним «Попіл» ніколи не планував стати військовим. До великої війни він жив спокійним життям у Хмельницькому, працював у приватній фірмі, торгував молочними продуктами. Колись, наприкінці 90-х, проходив строкову службу як водій-санітар і навіть не хотів звільнятися, але адаптація до цивільного життя після армії виявилася не складною.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 148-ї окремої артилерійської бригади Десантно-штурмових військ ЗС України.
23 лютого 2022 року він був на концерті «Без обмежень», відчуваючи тривожне передчуття. Наступного ранку почалася війна. Першим ділом Вадим евакуював родину. Друзі й знайомі, які пройшли АТО, радили не поспішати до військкомату — «твоя черга ще прийде». І вона настала навесні 2023-го.
У військкоматі Вадима визначили водієм в артилерійську бригаду Десантно-штурмових військ. «Я все життя за кермом, тож ця посада не стала несподіванкою», — згадує він. Але війна швидко навчила, що вміння водити — лише мала частина завдань, які доводиться виконувати.
Щотижня «Попіл» із побратимами проїжджає понад тисячу кілометрів з боєприпасами по розбитих дорогах і в’язких полях. Він не лише доставляє снаряди, а й допомагає переміщати гармати після бою. Перекат — це завжди небезпека, бо ворог уже вирахував позицію і може завдавати удару будь-якої миті. «Іноді вкладаємося у 15-20 хвилин, а буває, що застрягаємо на годину», — розповідає він.
Ще одна особливість роботи — постійне чекання. «Можемо півночі сидіти в посадці з повним кузовом снарядів, вичікуючи момент, коли ворог дасть нам вікно для безпечного розвантаження. Часом доводиться ховатися й чекати обстрілів, бо відступити не можна — на нас розраховує піхота».
Також багато в життях артилеристів вирішує метеозалежність. «Ми постійно моніторимо погоду. Якщо, наприклад, о 23:00 буде повний місяць, нам треба встигнути все зробити до того, як ворог отримає кращу видимість». Але це гра на дві сторони — росіяни працюють за таким самим принципом.
Війна не дає розслабитися. «На Запоріжжі ще було спокійніше. Але зараз ні. ФПВ-дрони стали нашою щоденною загрозою. ППО й РЕБ не все бачать. В день, коли в нашу машину прилетіло ФПВ, ми вже були далеко від вогневої, їхали без фар із нічником, і навіть командування казало, що загрози немає. Але ворожий дрон знайшов нас і вдарив у дах».
Удар прийшовся між ним і водієм. «У мене ліва сторона постраждала, в нього — права. Осколкові, рвані рани, контузії. Надали одне одному допомогу, нас підібрав наш пікап і швидко доправив у стабпункт».
Попри отримані поранення, Вадим повернувся до своєї роботи. «Було складно. Коли їхав на вогневу після лікування, навіть панічна атака накрила. Але страх проходить. Коли важко, думаю про рідних і про хлопців біля гармати — вони розраховують на мене, а піхота розраховує на артилерію. Тут усе взаємопов’язано».
Робота без вихідних. Крім снарядів, возять їжу, посилки. Постійно оптимізують маршрути, щоб зробити їх швидшими та безпечнішими. І щовечора перед сном Вадим згадує пережитий день. «Коли поруч прилітають КАБи, тебе засипає землею й уламками, а в машини навіть вікна цілі — ти розумієш, що Бог нас береже».
За службу Вадим отримав нагороду — медаль «Залізний Хрест». «Що вона для мене значить? Це більше для моєї дитини. Татова гордість».
Як повідомляла АрміяInform, 28-річний Олександр з позивним «Німець» — оператор дрона-бомбера 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. До повномасштабного вторгнення росії в Україну він працював на гірничо-збагачувальному комбінаті в Кривому Розі.
