Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
На просторах російського інформаційного болота знову сплив черговий «шедевр». Цього разу окупанти переконують свій «електорат», що Збройні Сили України начебто замінували тил... двома мільйонами вибухових пристроїв. Власне, цифра сама по собі гучна, але ж розберімось, що тут і як.
Два мільйони мін: а де ж кілотонни металу?
Перше питання, яке виникає: а скільки це все взагалі важить? Для тих, хто не знає, одна протипіхотна міна важить у середньому 2-4 кілограми. Якщо ми беремо лише два мільйони таких мін (а це «лише» те, що нам заявляють російські «експерти»), то загальна маса «арсеналу», який ми, нібито, закопали, становить 4-8 тисяч тонн. Так, це кілька ешелонів або колосальна колона вантажівок. І де всі ці «докази»? Чи, можливо, вони теж заміновані?
Чи є у ЗСУ стільки мін? (Спойлер: ні)
У сучасній війні мінування тилу — це не лише нелогічно, а й технічно складно. Мінування такого масштабу забрало б колосальну кількість ресурсів, часу й людських сил, яких під час активних бойових дій на фронті просто немає. Щобільше, Україна отримує зброю від партнерів переважно для наступальних чи оборонних цілей, а не для побудови мінного музею десь у тилу.
Однак у російських пропагандистів логіка відсутня. Для них головне — вигадати щось шокуюче, бажано таке, щоб навіть у старенької бабусі з-під Курська підскочив тиск.
Навіщо це їм потрібно?
Тут усе простіше, ніж здається. По-перше, через фейкові заяви вони намагаються дискредитувати ЗСУ, створити образ «жорстоких і нелюдських українців», які «не рахуються ні з чим». По-друге, вони відвертають увагу власних громадян від того факту, що їхні ж мобілізовані продовжують потрапляти на «бавовняні шоу» в тилу та на передовій.
І найголовніше: це спроба виправдати свої власні злочини. На кожен їхній підрив цивільного об’єкта чи масову загибель мирних жителів у них уже готове алібі: «то не ми — то українські міни».
Сарказм як зброя проти пропаганди
Уявімо, що ми справді «замінували» тил. Що ж далі? Чи ми поставимо вздовж цих мін таблички «Обережно, росіянам вхід заборонено»? Або, може, кожну міну підпишемо: «Зроблено в Україні, але тільки для фейків»?
Схоже, російські пропагандисти настільки загралися у свої брехливі сценарії, що самі почали вірити в це кіно. Але реальність така: їхні вигадки більше схожі на погано зрежисовану п’єсу для втомлених глядачів, ніж на щось вартісне.
Факти проти фейків
Реальні докази? Жодного. Ні супутникових знімків, ні звітів, ні фото, ні відео. Нічого. російські ЗМІ знову створили міф на рівному місці, бо вигадувати страшилки про Україну — це їхній спосіб життя.
Насправді ж Україна воює чесно, відповідно до міжнародних норм, тоді як російські війська саме й славляться своїми мінними полями, які залишаються після їхніх відступів.
Коли наступного разу вам розкажуть про чергову «сенсацію» від російських пропагандистів, просто подумайте, кому це вигідно. І пам’ятайте: Україна бореться за життя, свободу й безпеку, тоді як росія бореться за «рейтинги в Ольгіно».
Реальність проста: два мільйони мін — це не про нас. Це про тих, хто підривається на власних вигадках.
