Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Яким є значення підготовки на військовій кафедрі при університеті? Що у польському танку PT-91 Twardy показало себе найкраще, а з чим виникали проблеми? Чим українські «мангали» кращі за російські «сараї»? Як українські танкісти воювали на Запоріжжі та воюють зараз на Донеччині?
Командир танкової роти 117 окремої важкої механізованої бригади старший лейтенант Олексій з позивним «Кинджал» розповів АрміяInform про навчання у Польщі, переваги та недоліки PT-91 Twardy, стримінг з розвідувальних дронів та еволюцію захисних конструкцій, а також особливості застосування танків на Запоріжжі та Донеччині.
«Якби не було військової кафедри — було б набагато важче»
За освітою Олексій економіст — у червні 2022 року він закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування України у Києві, здобувши освітній ступінь бакалавра. На військовій кафедрі вишу юнак навчався на танкіста — це визначило його бойовий шлях після початку широкомасштабного вторгнення.
— 24 лютого 2022 року у нас саме мав бути день військової кафедри. Тоді заняття перенесли, однак згодом продовжили. Навчання в університеті завершили у червні, на військовій кафедрі — у серпні, тоді ж склали присягу. У жовтні надали звання молодшого лейтенанта, — розповідає він.
У січні 2023 року Олексія мобілізували та направили на навчання до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові.
— Якби не було військової кафедри — було б набагато важче. Дещо корисне я звідти взяв собі, бо мінімально необхідну базу, з якої можна стартувати, вона дає. Щоправда, на кафедрі ми більше вивчали Т-64, а вже в академії почали освоювати також Т-72, — оцінює Олексій значення первинної підготовки на військовій кафедрі.
За його словами, вона була корисною навіть старшим побратимам, які закінчували кафедру 20‒30 років тому, хоча, звичайно, їм відновлювати знання було важче, ніж тим, хто закінчив військову кафедру при виші нещодавно.
PT-91 Twardy потужніший за Т-72 і «бігає» бадьоріше
У лютому 2023 року молодий офіцер відбув до Польщі — освоювати PT-91 Twardy та навчати особовий склад. Польські військові, наголошує він, прийняли українських колег гостинно й організували надзвичайно інтенсивне та корисне навчання.
— Поляки прийняли нас дуже добре. У них гарне військове містечко, там дуже якісне забезпечення. Вони зробили все для того, щоб можна було навчатися максимально комфортно та результативно, — зі вдячністю згадує Олексій.
Жодних проблем із тим, щоб освоїти нову техніку, не було, адже PT-91 Twardy в своїй основі — це Т-72 з низкою корисних модифікацій. За його словами, непогано показав себе динамічний захист ERAWA, а от тепловізори старого покоління викликали нарікання. До того ж частина з них не працювала в штатному режимі.
— Twardy, по факту, це той самий Т-72, просто трішки модифікований. Гармата і ходова частина ті самі, але є тепловізор, тепловізійний приціл, потужніший двигун, деякі відмінності в башті. В цілому це якісна бойова машина, — характеризує військовий польську модифікацію Т-72.
Танкіст дуже задоволений двигуном «Твардого» — порівняно із Т-72 він відчутно потужніший, завдяки чому бронемашина «бігає» значно швидше та бадьоріше.
«В основному працювали з закритих вогневих позицій»
Свій бойовий шлях молодий офіцер розпочав у серпні 2023 року на Запорізькому напрямку, причому відразу ставши тимчасово виконуючим обов’язки командира роти. Перед тим під час навчання Олексій командував взводом — удосконалювали навички екіпажів, обслуговували техніку, підтримували боєздатність.
— Командир батальйону вирішив, що я найбільш підготовлений з усіх командирів взводів, щоб стати командиром роти. Тоді рота вже брала участь у бойових діях і я до них доєднався. Довелося «вливатися» в нове русло, бо досвіду командування танковими підрозділами безпосередньо під час бойових дій я тоді ще не мав, — згадує офіцер.
Специфікою бойових дій на півдні стало використання танків як ерзац-артилерії для ведення вогню по противнику з закритих позицій, оскільки рельєф та бойова обстановка не дозволяли входити в прямий контакт з противником.
— Місцевість на Запорізькому напрямку була не надто сприятливою для безпосереднього прямого боєзіткнення танка з противником. Тому в основному працювали з закритих вогневих позицій. Це було досить ефективно — танк виходив за 6‒8 кілометрів від цілі на передньому краї і як артилерія стріляв навісною траєкторією, — пояснює танкіст.
Щоправда, артсистеми, вважає він, більш ефективні, оскільки мають крупніший калібр та більшу дальність, однак танки теж є ефективним вогневим засобом, наявністю якого не варто було нехтувати. «В іншому разі він би просто простоював», — зазначає танкіст.
«Без стрімів було б малоефективно»
Запорукою успішного ураження цілі під час ведення вогню з закритих позицій офіцер називає коригування за допомогою відеостримів з дронів.
— Екіпаж приїжджає на місце, орієнтує машину, прив’язується до місцевості, до орієнтира. Я знаходжусь на командному пункті та за допомогою стрімів із дронів їх координую. Знаходимо ціль, розраховуємо їм вихідні дані. Вони відпрацьовують і ми вже по стриму бачимо, куди влучили, куди треба влучити та коригуємо і я вже безпосередньо коригую, — пояснює він організацію бойової роботи танкового екіпажу.
Переважно танкістам доводилось працювати по виявлених скупченнях та укриттях ворожої піхоти, з позиціями артилерії чи бронетехнікою справу мали нечасто.
— Без стрімів було б малоефективно і досить важко, — наголошує командир танкістів.
Виконували також бойові завдання, пов’язані з атакувальними діями, під час яких танки били по ворогу прямим наведенням.
— Хлопці виїжджали, дуже гарно працювали. У наступальних діях ми підтримували вогневою міццю танка піхоту. На жаль, не завжди все вдавалося гладко, мали ми також і втрати. Але в більшості випадків все вдавалося, завдання виконували, — запевняє офіцер.
«Капюшон» над танком — добрий додатковий захист
Крім активного використання розвідувальних безпілотників ще однією важливою новацією бойової роботи танкістів на Запорізькому напрямку стала розробка та встановлення на танки захисних протикумулятивних надбудов — решітчатих або сітчатих конструкцій, які в народі прозвали «мангалами».
— Спочатку наші танки мали лише блоки динамічного захисту та бортові протикумулятивні екрани. Потім, за досвідом бойових дій на Запорізькому напрямку з осені 2023 року, з листопада‒грудня, ми за допомогою волонтерів почали встановлювати додаткові захисні елементи, — розповідає Олексій.
Розробляти їх намагалися таким чином, щоб вони не заважали екіпажу займатися місця у танку та покидати його в разі ураження. Ще однією важливою вимогою було збереження маневреності бойової машини та руху башти.
Згодом, восени 2024 року, з’явились також заводські конструкції, які нагадують капюшон. Він не обмежує руху танкової башти та можливості екіпажу покинути бронемашину, а єдиним його недоліком є те, що в густій лісопосадці його можуть зірвати гілки дерев.
— Зараз на цій машині стоїть захисна конструкція заводського виробництва. Це досить ефективна штука. Вже тут ми випробували його — було ураження FPV-дроном у кормову частину танка і саме ця сітка, цей «капюшон» врятував, — схвально відгукується Олексій про захисну конструкцію.
Про «сараї», які наварюють на свої танки росіяни, офіцер відгукується вкрай негативно, зазначаючи, що вони обмежують маневреність машини, унеможливлюють обертання башти, перекривають огляд та перешкоджають порятунку екіпажу з підбитої бронемашини.
Коли ворог за 200 метрів, від танка йому не врятуватися
Порівнюючи бойову роботу на Запорізькому напрямку та на Донеччині, офіцер зазначає, що дуже значним чинником є рельєф місцевості та накопичений за минулий рік досвід — як Силами оборони України, так і ворогом.
— На Запоріжжі це рівнини, дуже великі порізані лісосмугами поля, небагато сіл. На Донеччині більше населених пунктів та є значні перепади висот, набагато більші, ніж на Запоріжжі — 200 метрів висота, потім 130, 160, — каже Олексій.
Також тут частіше доводиться вступати у прямий бій з ворогом, б’ючи по піхоті та укриттях прямою наводкою. Доводиться бити не лише з гармати, але й з кулемета, інколи на дуже близьких відстанях у 200‒300 метрів.
— Під Покровськом буквально під час усіх бойових виїздів екіпажам доводилось відпрацьовувати по ворожій піхоті на відстані 200‒300‒400 метрів, — розповідає офіцер.
Міцні горішки Twardy з Польщі: як «Цезар», «Прораб» та «просто Ваня» нищать ворога на Донеччині
Саме таке застосування танків найбільш помітно відрізняє ситуацію на Донеччині від Запоріжжя, де танкісти в більшості випадків виконували роль ерзац-артилерії.
