Усі відстрочки від призову зі сталими підставами тепер продовжуються автоматично в Резерв+. Також відстрочку можна буде оформити чи продовжити офлайн в центрах надання адміністративних…
Капітан Сергій Ткачук закінчив Військовий інститут телекомунікації та інформатизації імені Героїв Крут у 2002 році. Брав участь в АТО. З початку широкомасштабного вторгнення повернувся до війська.
Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Які завдання виконував під час АТО? Та як у 2022 році зазнав поранення?
Про це офіцер розповів нашим кореспондентам.
На заводі в Армянську стояли як мінімум ворожа батарея «Градів» та дивізіон Д-30, які були підсилені підрозділами ВДВ
«Після закінчення першого контракту звільнився і поновився в ЗСУ вже за мобілізацією у 2015 році. За розподілом став на посаду командира взводу у 25 парашутно-десантній бригаді. Тоді це була єдина бригада і єдине військове формування в Україні, яке мало змогу здійснювати десантування не тільки особового складу, а й техніки.
У гарячих точках я не встиг побувати, тому що я потрапив у 25-ку у вересні 2015-го. Спочатку ми виконували завдання на Донеччині. Згодом нас відправили в район Перекопа, на адмінкордон з Кримом.
І основне завдання там було — робити кидки до лінії розмежування. Так ми виявляли, що є у противника на тому боці. А на тому боці було багато чого тоді… Якщо не помиляюсь, там, на заводі в Армянську, стояли як мінімум ворожа батарея «Градів» та дивізіон Д-30. І воно все було підсилене танками, гелікоптерами та їхніми підрозділами ВДВ.
…Коли ти на посаді командира взводу, то, на мій погляд, треба ставитись до людей так, як ти хочеш, щоб ставились до тебе. Це, по-перше. А по-друге, не можна вимагати від особового складу чогось такого, чого ти не можеш зробити сам.
Ну, наприклад, під час широкомасштабного вторгнення, коли необхідно було зробити проводні лінії зв’язку, кинути їх безпосередньо по передньому краю, то я, як начальник групи зв’язку батальйону, привів туди бійців зі взводу звʼязку і показав, що треба робити.
Коли командир йде разом з особовим складом — це надихає людей. Це, по-перше. А по-друге, люди бачать, що якщо командир йде, то він володіє ситуацією: якщо би там щось було не так, він би не пішов.
У 2016 я звільнився і був зарахований до оперативного резерву першої черги. На мою особисту думку, ОР-1 — це ті люди, які згодом у 2022 році стали до лав ЗСУ і завдяки яким, зокрема, ми зараз тут розмовляємо.
Завдячуючи роботі групи, було спалено багато бронетехніки ворога на тому напрямку
…24 лютого 2022 року, звісно, я повернувся до війська. Більшість людей, які прийшли до ТЦК на початку широкомасштабного вторгнення, це були хлопці саме з ОР-1, люди, які пройшли АТО.
І в них був бойовий азарт. Як на полюванні. То були хижаки. У гарному сенсі цього слова. Тому що найстрашніший хижак на планеті — це людина. А людина, яка мотивована вбити якомога більше ворогів, приносить більший результат.
Багато людей тоді використовували власну автомобільну техніку. Більшість людей, які прийшли, були зі своїм власним спорядженням. Я свою плитоноску, наприклад, замовляв, наскільки пам’ятаю, у грудні або січні. Тому що я думав, що це все почнеться в січні. Бо всі ознаки були.
І тоді, на початку широкомасштабного вторгнення, я опинився у складі 95 десантно-штурмової бригади. Там була сформована розвідувально-диверсійна група «Браво», до якої я і увійшов. Одне із завдань у 2022 році вона виконувала на Київщині в районі населених пунктів Копилів і Мотижин. Завдячуючи роботі групи, було спалено багато бронетехніки ворога на тому напрямку. Також хочу додати, що наша 3 БТгр завдавала основного ураження та звільнила такі населенні пункти, як Королівка, а потім Копилів та Мотижин, де до цього працювала розвідувальна група «Браво».
Основна маса уламків пройшла через блокнот у боковій кишені й зайшла в ногу
…Влітку 2022 року я виконував завдання на Херсонському напрямку, вже у складі 46 аеромобільної бригади. Я був начальником групи зв’язку в одному з батальйонів.
«На нулі» час іде зовсім по-іншому. Ти там перебуваєш, наприклад, два тижні, а таке враження, що ти там уже декілька місяців. Мабуть, тому, що постійно на адреналіні.
Кожен день тоді десь по 100 ворожих обстрілів відбувалось на нашій ділянці. Навіть на КСП ти не міг нормально спати, тому що постійно відбувався над тобою оцей артилерійський «бадмінтон». Бо ми теж відповідали.
Спочатку в мене на тому напрямку була контузія… Я виходив з приміщення і десь метрів за десять від себе побачив перший розрив ворожого НУРСа, і весь пакет ліг по діагоналі від мене.
Згодом на КСП батальойну — а він у нас був майже в бойових порядках — мені прилетів привіт у вигляді уламка осколочно-фугасного снаряду від ворожого танчика. Його екіпаж, до речі, дуже грамотно діяв. До цього я десь півтора тижня намагався його за допомогою нашої артилеріії знищити.
Але того дня танк противника снарядом влучив у дерево поруч з КСП, де ми були. Мені й заступнику комбата прилетіло найбільше. За відчуттями одразу було так, ніби ноги окунули в окріп і залишили їх там…
Основна маса уламків пройшла через блокнот у боковій кишені і зайшла в ногу. Це як постріл з дробовика впритул. І два уламки пройшли нижче коліна, перерізали нерв, який відповідає за чутливість…
Але найголовніше — танчик той потім ми таки знищили».
