Про це оператор безпілотних літальних апаратів батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Дмитро, який щойно повернувся на службу…
Чи міг спрогнозувати молодший сержант із 44-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, на ім’я Степан, який пів життя їздив на тракторі, а потім вирощував шампіньйони, що він стане механіком-водієм танка Leopard 1А5 з брутальним позивним «Надюха»?
АрміяInform поспілкувалася із військовослужбовцем, коли бригаду вивели на відновлення після більш ніж року в районі проведення активних бойових дій.
Знайомство з танками Leopard 1А5
У грудні 2022 року він опинився в лавах Сил оборони України. Освоював спочатку роботу на танку Т-72, а потім поїхав на навчання до Німеччини, де і відбулося знайомство з танками Leopard 1А5. Родом з Черкащини. 48 років. За спиною мав строкову військову службу.
— Розбирався у техніці в житті цивільному — так і пересів із трактора на танк, — усміхаючись говорить співрозмовник.
Але, пригадуючи життя цивільне, з ностальгією зазначає:
— А ще вирощував у ящичках на продаж шампіньйони. То і був мій основний дохід, приблизно 20 тисяч щомісяця мав, — ділиться Степан.
Навчання в Німеччині тривало півтора місяця. Порозуміння з іноземними інструкторами та викладацький рівень — на високому рівні, констатує співрозмовник і додає:
— Ми ж перед цим на «72-х» їздили. А коли пересіли на «Леопард» — наче на іномарку пересіли! Сподобалося. Кращий в експлуатації. Працювалося комфортно. Нічого складного не було.
Після навчань у Німеччині — одразу в район виконання бойових завдань, на Куп’янський напрямок, це був вересень 2023 року.
Що пережити було найважче
Найважче, пригадує Степан, коли обстріляли позиції з міномета 120-го калібру:
— На роботу ми вийшли, попрацювали. Тільки до бліндажів підходили — і почали нас накривати. Зовсім недалеко, за два метри, було 20 приходів. Сидиш, серце тьохкає, бліндаж здригається.
Степан продовжує ділитися спогадами:
— Якось, коли ми виїжджали на позиції, нас накрили сильно. Це було влітку 2024 року. Ми міняли «Надюху» на Куп’янському напрямку. Переважно працювали із закритих позицій. Небо було наче чисте. Але тільки виїхали — зразу прилетів «Ланцет». Все обійшлося. Та з о пів на п’яту ранку до 16:30 ми повзали по посадці. Сумарно 12 годин, — говорить про один зі складних виїздів Степан.
А найсмачніше відпрацювання по ворогу було 7 листопада 2024 року — відбивали ворожий контрнаступ.
— Ми з 5:30 до 19:30 шість одиниць працювали, один за одним. Ми не встигали навіть «кабачки» підносити. Але відбили. І вони не пішли далі. Тоді протягом двох тижнів сумарний розхід боєприпасів був 222 снаряди. Це багато, дуже багато…
Втрат екіпажу танка, з яким працює Степан, на щастя не було. Запитую, в чому ж секрет такої живучості екіпажу. Військовий відповідає лаконічно:
— Ми розуміємо одне одного, злагоджено працюємо. А може, просто поталанило…
Після року і двох місяців ротації в районі виконання бойових завдань бригада — на заслуженому відпочинку, відведена на відновлення. Степан називає це лаконічно: «їдеш на свіжу землю». Військовий встиг побувати кілька днів вдома, на рідній Черкащині.
Приєднався до Сил оборони, коли дитині був лише рік
— Найбільше за весь час на війні хотілося побачити сім’ю… У мене наймолодшій дитині 3 січня виповнюється чотири роки. Донька. Уля, — каже з теплотою Степан. Я ж тим часом усвідомлюю, що цей чоловік приєднався до Сил оборони, коли дитині був лише рік.
Степан — батько трьох дітей. У нього двоє синів — 28-річний Володимир та 13-річний Олександр.
— А ще Аліна є, я вже дід, — усміхається військовослужбовець.
«Якби всі зараз так пішли, як ми тоді пішли, а не ховалися по барах, то ми цю війну вже б виграли»
Традиційно запитуємо про те, що б військовослужбовець порадив цивільним, які з різних причин не приєдналися до лав Сил оборони. Він відповідає так:
— Якби всі зараз так пішли, як ми тоді пішли, а не ховалися по барах, то ми цю війну вже б виграли, — говорить із сумом в голосі армієць, але констатує, що у війську треба і люди, і техніка.
Про найскладніший виїзд
Насамкінець військовий пригадує найскладніший виїзд і найстрашніший — свій перший виїзд на Сватівському напрямку:
— Прийшов наказ відпрацювати ворожу позицію, котра була у формі літери Z. Вони там окопалися — ми їх мали накрити. Заїхали, накрили, виїхали назад. І тоді було дуже страшно…
Не витримую і запитую:
— А що вам допомогло боротися, зрештою, із цим страхом?
— «Отче наш». Молитву прочитав — і поїхав далі… — говорить з усмішкою.
