Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Боєць 107 батальйону 63 механізованої бригади 54-річний гранатометник Павло з позивним «Дід» потрапив під обстріл, отримав поранення, його не знайшов евак, але він вибрався сам, ще й привів з собою полоненого.
Допис про бійця був оприлюднений 20 грудня на каналі бригади.
«Під’їжджаємо до окопів — по нас починають працювати скидами. Я вискакую з машини і бачу перед собою спалах, ще один — і темрява. Втратив свідомість. Отямився. Осколок залетів в щелепу під вухом і посікло праву руку. Озираюсь — а довкола нікого. Напевно, евак мене не помітив в темряві», — розповів «Дід».
За його словами, такого страху у чоловіка ще не було.
«Очко стискалося так, що словами не передати. Коли шарашать КАБи, гради, танчики — це все страшно, але не так, коли залишаєшся один. Це найгірше, що може бути на війні.
Добрався до порожнього бліндажа. Знайшов цигарки і воду. Раптом чую голос: «Єсть кто?». Кажу: «Єсть-єсть! Захаді!». І запобіжник знімаю… А він кричить: «Я – рускій, прішьол сдаваца». Йоб твою мать, оце я в сорочці родився!», — досі бурхливо переживає ті події «Дід».
Виявилося, що росіян був ув’язненим.
«Все, думаю, хана — десь на секунду проморгаю і мені шию скрутить. Але він був теж поранений, ще й контужений. Каже, в них там ні їжі, ні води нема — він не витримав, вибрав полон.
Ми пішли до наших. Той москаль мене сильно затримував – йшов повільно, ще й не чув ніхрена, тому кричав постійно. Кажу: «Заткнися!». А сам думаю — зараз його тихенько пристрелю і все. Він наче відчув це, почав благати: «Нє стрєляй! Я тєбя прашу, нє стрєляй». І я не зміг… Це не так просто — вистрілити в живу людину, коли бачиш її перед собою, ще й без зброї», — пояснює «Дід».
По дорозі їх зустрів евакуаційний автомобіль.
«Медики одразу впізнали мене, кинулись і до москаля. Кажу — та це полонений. То вони охеріли там всі!
Аж тоді в мене очко розжалося… Думав, серце вискочить. Відчуття, наче це все був страшний сон, а зараз — казка якась. Бог дав мені цей шанс — і я ним скористався», — завершує свою надзвичайну історію «Дід».
Як повідомляла АрміяInform, бійці батальйону безпілотних систем 63 механізованої бригади запевняють, що білі халати ворогу анітрохи не рятують від наших дронів.
