Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Солдат Олександр Михайлюк у війську — водій в роті протитанкових керованих ракет у лавах 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.
У цивільному житті був будівельником, вантажником, на посаді бригадира.
Нині ж він виконує бойові завдання у складі розрахунків протитанкових ракетних комплексів.
Побратими кажуть, що швидко орієнтується в екстремальних ситуаціях і вже знищив понад 10 одиниць військової техніки та озброєння противника.
АрміяImform лаконічно розпитала в солдата Михайлюка про його шлях до Сил оборони, участь у війні, а отже — наближенні перемоги над ворогом.
Бойове хрещення на БЗВП
— У війську опинився в той час, коли в ТЦК припинилися великі черги, і можна було прийти спокійно на прийом. 18 квітня приїхав у ТЦК, пройшов медкомісію, і вже 19-го поїхав у напрямку Десни, — пригадує військовий.
Далі — базова військова підготовка.
— Я вже служив в армії у 2008–2009 роках строкову службу. Тому пригадав, так би мовити, те, що було колись. Пройшов усе, що знав. Нічого нового. Але навчили щодо радіозв’язку, спецприладів. Все відбувалося в скороченому вигляді. Для мене це не було складно. Всього було вдосталь.
Найяскравіший спогад під час БЗВП — страшний, але цікавий, — зазначає воїн. — Був ракетний обстріл, евакуація військової частини. Я був водієм — перебував там «від і до» нашого крайнього військовослужбовця з нашої батареї. Ми допускали, що міг би бути повторний обстріл військової частини, але, попри всі загрози, отримали пальне, зробили декілька ходок, вивезли всіх людей і всі речі.
Як російський «Корнет» лупив росіян
Військовий знищив понад 10 одиниць ворожої техніки та озброєння. Запитуємо, щоб військовий пригадав найяскравіший випадок, коли вдалося відпрацювати по ворожій техніці.
Кожна знищена ворожа техніка, констатує військовий, і «жирна», і «смачна». Але в жовтні 2023-го було «максимально жирно і смачно».
— Тоді було і небезпечно, і найбільш цікаво їх бити. Бо їх було настільки багато, і через це їх було легко бити. Але в нас зв’язок був, хоча росіяни думали, що вони нам його заглушили. Нас повністю контролювала рота. Командир з нами постійно підтримував зв’язок. Ми знали, скільки їде ворожої техніки. Так, вони вже приїжджали по 3 пари двійок, по 2 пари двійками… І ми вже могли працювати за них, оскільки в нас був розрахунок «Стугна» і трофейний їхній «Корнет», то ми мали шанс зробити все правильно. Тому наступ відбивав їхній же «Корнет». Так ми знали, як нам легше і швидше їх знищити, і щоб нам за це нічого не було. Був азарт, був сенс вибирати (ворожу техніку. — Ред.). Наприклад, заїхали 2 танки, 2 БМП і трал. У нас одразу був азарт знищити трал так, щоб він не проклав дорогу до нашої піхоти. Ми не давали їм підступитися, — пригадує армієць.
Але після цього, каже він, ворог здійснив потужний обстріл артилерією та авіацією:
— Була пожежа, горіло, все в диму, доводилось змінювати позиції. Але їм не вдалося нас знищити.
«Танк знищили з нереальної дистанції»
Кожен бойовий вихід і кожен пуск — це найяскравіше, що може бути, не приховує військовий своїх емоцій:
— Приємний вихід, приємне влучання. Найцікавіше було, коли ми знищили їхній пункт спостереження. Тоді прийшлось пройти через лісосмугу у Сватівському районі, близько 5 кілометрів. Орієнтовно три кілометри було по сірій зоні і 2 км — уже через червону зону. Підійшли до них, за 2 км від ворожого пункту спостереження, і знищили його.
Пізніше, каже, було відпрацювання по ворожому танкові:
— Вони приїздили із закритих позицій і постійно кошмарили піхоту в різний час. Ми знайшли ворожий танк, але не могли до нього дістати, він не наближався ближче… Тому ми підійшли якомога ближче, щоб все-таки дістати. Це була дистанція 5200 — практично нереальна. Він стояв далеко від лінії зіткнення. І ми його знищили з джавеліна. Це був влучний постріл — і танк з детонацією згорів вщент. Залишились одні борти та, я думаю, він досі там стоїть.
Рецепт від страху перед війною і поради цивільним
Запитуємо, чи не страшно військовому під час таких бойових вилазок, якщо так — як справляється із цим страхом:
— Страх є в кожної людини. Але в нас є злагодження, командир нам постійно допомагає. Ми знаємо, куди ми йдемо, що ми робимо, що нас чекає. Тобто страху як такого немає. Але коли виконуєш бойове завдання, страх пропадає взагалі. Так, коли проводять короткий інструктаж і доводять тобі, що ти повинен зробити, — так, тоді можливий якийсь страх. А коли ти вже потрапляєш у ту зону, вже заїхав, страху взагалі такого немає. Настрій завжди бойовий — в усіх хлопців, не тільки в мене.
А що б армієць порадив цивільним, які через різні причини ще не приєдналися до лав Сил оборони?
— Боятися війська немає чого: обстріли є по всій країні. І чим раніше новобранці приєднаються до війська, тим краще буде для нашої країни, і тим швидше ми переможемо навалу орди, — говорить Олександр.
Військовий мріє про кордони 1991 року:
— Але першопочатково перемога — це коли зупинимо росіян і припиняться обстріли наших міст. А надалі, я впевнений, що ми вийдемо на свої кордони 1991 року.
Фото: пресслужба 66 окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго, Ольга Вікарчук
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
