Він є осередком мілітарної історії України від давнини до сьогодення та провідною музейною установою в структурі Збройних Сил України. До експозиції…
Який найнезвичніший транспортний засіб намагались використати окупанти на Дніпрі? Чим лякали українців західні медіа щодо ситуації на Півдні? Коли російські окупанти вперше почали вдаватися до штурмів малими групами піхоти та відколи ця тактика стала масовою?
У продовженні інтерв’ю АрміяInform з речником Генерального штабу Збройних Сил України капітаном Дмитром Лиховієм читайте про Кринки, лівий берег Дніпра на Херсонщині, Гуляйпільський і Оріхівський напрямки та Роботинський виступ, а також про відмінність між хімічною зброєю та боєприпасами з отруйними речовинами.
Перша частина інтерв’ю: Як це — бути військовим речником: капітан Лиховій про мобілізацію, цивільні медіа та мемного турецького стрільця-олімпійця
— Якою була ситуація на півдні України в зоні відповідальності ОУВ «Таврія», коли ви перебували там у відрядженні та виконували функції речника?
— Цьогоріч у мене було два відрядження. Перше — в оперативно-стратегічне угруповання військ «Таврія», до зони відповідальності якого належав Авдіївський напрямок, друге — в оперативне угруповання військ «Таврія», в зоні якого були Херсонська та Запорізька області. Якщо на Сході під час першого відрядження ситуація була напружена і контрольована, то на Півдні — контрольована та стабілізована.
У величезній зоні відповідальності ОУВ «Таврія», від моря до Донеччини, у серпні та на початку вересня інколи траплялися навіть дні, в які не відбувалося жодних ворожих штурмів. Часто бувало по кілька ворожих піхотних атак, які можна перелічити на пальцях однієї руки.
У цей же час на одному тільки Покровському напрямку, що належить до ОСУВ «Хортиця», могло відбуватися близько 50 бойових зіткнень за добу. За моїм висновком, росіянам бракувало (і зараз бракує) сил і засобів, щоб вести активні наступальні дії на багатьох напрямках одночасно. Хоча це не означає, що в нас на Таврії було якесь «затишшя». Адже ворог щодня активно застосовував артилерію, ударну авіацію, керовані авіабомби, некеровані авіаційні ракети та інші засоби ураження.
— Що цікавило тоді українське суспільство, які інформаційні повідомлення про ситуацію на Півдні привертали найбільше уваги?
— Медіа найбільше цікавила ситуація з виходом підрозділів Сил оборони України із села Кринки на лівобережжі Дніпра в Херсонській області. Це, власне, те, з чого почалася моя ротація.
Також йшлося про перспективи наступу противника в Запорізькій області та деталі щодо характеру штурмових дій росіян, результати бойової роботи наших підрозділів щодо ураження особового складу, озброєння та військової техніки противника, взяття в полон.
Окремо можу виділити регулярні коментарі, які я давав для регіональних медіа. У нас склалася дуже якісна співпраця із запорізькими, з херсонськими медіа щодо ситуації в конкретних областях. Я готував їм спеціальні інформаційні звіти по відтинках у цих областях, які враховували тамтешню специфіку. Принагідно хотів би окремо виділити місцеві редакції «Суспільного» — це приклад якісної роботи регіональних медіа.
— Ви згадали про Кринки. Чи вдалося прокомунікувати цей момент із плацдармами на лівому березі Дніпра, пояснити суспільству, що там і чому саме так відбувається?
— Початок моєї ротації в Центрі стратегічних комунікацій ОУВ «Таврія» припав на період, коли всередині липня підрозділи Сил оборони — морські піхотинці та інші — остаточно відійшли від села Кринки на лівому березі Дніпра. Адже цей населений пункт був повністю знищений тривалим комплексним вогневим ураженням з боку росіян, там уже не було за що триматися. Власне, Кринки давно перестали бути населеним пунктом.
При цьому наші війська і надалі утримували інші визначені позиції та плацдарми на лівобережжі Херсонщини, не дозволяючи противнику взяти під контроль русло Дніпра. Зокрема, продовжувалися інтенсивні бойові дії підрозділів ЗСУ з російськими загарбниками на островах у дельті річки Дніпро — Мілкий, Козацький, Білогрудий та низці інших.
Специфіка місцевості там така, що складно задіяти значні сили штурмовиків і бронетехніку, натомість доводиться використовувати для логістики човни, гідроцикли тощо. Ці плавзасоби ворога регулярно знищувалися нашими військами. Одного разу була уражена навіть канатна переправа через одну з проток.
— А як діяли окупанти на інших відтинках — там, де не було таких водних перешкод?
— Як правило, російські окупанти проводили штурмові дії малими піхотними групами чисельністю до відділення. Інколи це було від 3–4 до 8–10 осіб. Штурмували без використання бронетехніки, але із широким застосуванням легкої техніки, починаючи від мотоциклів, багі і тому подібного.
Вперше вдаватися до такої тактики, на моїй пам’яті, вони почали в лютому-березні 2024 року. Через пів року почалося вже масове застосування цієї тактики. Все це відбувалося під час моїх ротацій на ОСУВ та ОУВ.
Те саме можу сказати і про використання наземних роботизованих платформ — за пів року, від березня до серпня, воно пройшло шлях від перших спроб до масового використання. Тобто, перебуваючи у складі органів військового управління, я мав змогу пересвідчитися, як за пів року змінюється тактика ведення бойових дій, як технологічні новинки стають звичайними засобами для застосування на лінії бойового зіткнення.
— Як за цей час змінювалась ситуація на Гуляйпільському й Оріхівському напрямках?
— На Гуляйпільському напрямку від середини липня до середини вересня противник фактично уникав піхотних атак (наприклад, у серпні їх було лише дві). Анонси деяких західних ЗМІ, зокрема німецької газети «Більд», щодо підготовки масованого наступу росіян із Пологів на Гуляйполе хоч і сполошили мешканців Запорізької області, але не справдилися. Фактично жодних різких змін у складі положень характер і дій противника не відбувалося, ознак формування наступального угруповання не було виявлено.
Тоді я на цьому постійно наголошував, заспокоюючи аудиторію. Вважаю, що свою місію я виконав, і це була правдива об’єктивна інформація.
У серпні кілька підрозділів рівня бригад і батальйонів збройних сил російської федерації були передислоковані із Запоріжжя на Курський напрямок. Завдяки цьому загроза для Гуляйполя зменшилася.
На Оріхівському напрямку основні бойові дії відбувалися навколо Роботинського виступу. Там противник подекуди мав незначний тактичний успіх, але за більш як пів року спроб штурмових дій росіяни так і не змогли повністю «сточити» виступ, деокупований Силами оборони України у 2023 році.
У деяких випадках, навпаки, наші підрозділи покращували своє тактичне положення, встановлювали або відновлювали спостережні пости, вогневі позиції. Саме на цьому напрямку росіяни зазнавали найбільших втрат у живій силі і техніці.
На Придніпровському операційному напрямку, як я вже зазначав, на початку моєї каденції підрозділи Сил оборони були відведені із села Кринки на інші позиції та продовжили ведення оборонної операції, також на лівому березі Дніпра, про що була відповідна комунікація.
При цьому на всі напрямках росіяни активно задіювали артилерію, ударні безпілотники — такі, як «Ланцет» та «Привет». Також ворог масово застосовував скиди з дронів та ударну авіацію — бив КАБами (керованими авіаційними бомбами) і НАРами (некерованими авіаційними ракетами). Наші підрозділи також завдавали по позиціях ворога комплексного вогневого ураження.
— У повідомленнях ОУВ «Таврія» часто йшлося про використання російськими військовими хімічної зброї. Розкажіть, будь ласка, про це докладніше.
— Командування Сил підтримки Збройних Сил України щомісяця подає загальну статистику щодо хімічних атак російських військ проти Сил оборони та висновки щодо її динаміки. Повідомлення речника ОУВ «Таврія» стосувалися частини цієї статистики в конкретній операційній зоні.
За період широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України противник поряд із застосуванням звичайних засобів вогневого ураження застосовує проти Сил оборони спеціальні боєприпаси, споряджені небезпечними хімічними речовинами.
Визначення «хімічна зброя» щодо цих боєприпасів некоректне, однак застосування боєприпасів з отруйними речовинами на війні так само прямо забороняє Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення.
Йдеться, зокрема, про застосування противником ручних газових гранат типу К-51 та РГ-ВО, які є засобами боротьби із заворушеннями та заборонені для використання як засоби ведення війни.
Переважно росіяни використовують хлорацетофенон. Формально він не є хімічною зброєю. Це бойова отруйна речовина подразнювальної дії. У Конвенції про хімічну зброю хлорацетофенон визначається як хімічний засіб боротьби із заворушеннями. Це хімікат, здатний швидко викликати в організмі людини подразнення органів чуття або фізичні розлади, які зникають за короткий час після закінчення дії. Тобто сльози, шмарклі, затуманення і тому подібне.
Ворог, крім порушення Конвенції, чітко усвідомлює ефективність цих застосувань. Тому що сам засіб для боротьби з вуличними заворушеннями на озброєнні поліції направлений на те, щоб протестувальники розійшлись, припинивши свої дії. У випадку ж застосування небезпечних хімічних речовин на фронті військовослужбовець залишається на позиції — продовжує перебувати в хімічно небезпечному середовищі. Це є свідомими діями противника на порушення та ураження наших військ через застосування небезпечних хімічних речовин.
Наприклад, є бліндаж або траншея, росіяни намагаються зносити їх артилерією, скидами з БПЛА, FPV-дронами, інколи КАБами. Незважаючи на це, у бліндажі продовжують тримати оборону кілька військовослужбовців. Коли окупанти бачать неефективність інших засобів ураження, вони застосовують боєприпас із отруйними речовинами, який заборонений Конвенцією про хімічну зброю.
Так, протягом серпня в операційній зоні ОУВ «Таврія» ворог скидав із БПЛА 196 боєприпасів з отруйними речовинами. Відносно більше — в Запорізькій області, але й на Херсонщині також зафіксовано багато таких випадків.
— А щодо запалювальних боєприпасів — наскільки часто використовували їх росіяни? Які саме?
— Крім отруйних речовин, противник застосовує скиди із запалювальними речовинами. Це ще один набір засобів ураження, заснованих на використанні бойових можливостей запалювальних речовин для ураження оборонних позицій.
Статистика їх застосування значно менша, ніж скиди боєприпасів з отруйними речовинами. Росіяни вдавалися до цієї тактики, зокрема, по дніпровських островах, де можна легко спричинити пожежу, і в такий спосіб змусили о/с покинути позицію.
— Ви вели статистику втрат ворога на Півдні. Можете поділитися загальними підсумками за час вашого перебування на посаді речника ОУВ «Таврія»?
— Щоденне наповнення таблиць у форматі Exel — зручний спосіб відстежити тенденції бойових дій, як за кількістю штурмів та обстрілів, так і за статистикою уражень. У липні противник втратив в операційній зоні ОУВ «Таврія» 1371 одиницю озброєнь і військової техніки, у серпні — 1041, за половину вересня — близько 400. Тобто статистика поступово зменшувалася. Це дані, що базуються на щоденних офіційних зведеннях ОУВ «Таврія».
— Насамкінець хочу повернутися до питання про головний меседж, який, на ваш погляд, мають доносити військові комунікаційники до суспільства. Про що і як саме слід насамперед інформувати українців?
— Завдання військових комунікаційників — підтримувати постійний зв’язок між армією, що воює, і рештою суспільства. Докладати максимум зусиль для того, щоб цей зв’язок не був втрачений, тому що частина нашого суспільства, можливо, чим далі від лінії фронту, тим більш заспокоїлася. І чим далі від початку повномасштабного вторгнення, тим меншим є бажання мобілізуватися, посилюється бажання пересидіти в тилу. Насправді ж нічого не закінчилося.
На мій погляд, найкращий спосіб комунікації у війську — це об’єктивне інформування, а також комунікація проблем, які вирішені. Вважаю, проблеми не можна замовчувати, їх потрібно виявляти, на них потрібно реагувати. Водночас слід говорити і про багато реальних позитивних моментів, які є в армії.
Також слід пояснювати, що ЗСУ, Сили оборони України в цілому — це великий складний організм, в якому знайдеться місце кожному. Можливо, і в межах його цивільного фаху. Бо війську потрібні також і будівельники, трактористи, водії вантажівок, бухгалтери, юристи, кухарі, журналісти — практично всі цивільні спеціальності.
Визволення Херсона 11 листопада 2022 року — завершення переможної наступальної операції ЗСУ
Ставши військовослужбовцями, вони фактично продовжать працювати за фахом, однак при цьому будуть частиною Сил оборони і зроблять свій внесок у захист України, отримуючи при цьому гідне грошове забезпечення, пільги та суспільну шану.
