Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Артем на псевдо «Атос» народився на Донеччині, однак виїхав звідти ще до 2014 року. Зараз йому 26 років, із яких майже 6 він провів у ЗСУ. Перший трирічний контракт боєць відслужив у зоні АТО/ООС, потім трохи працював на цивільній роботі, а далі почалася повномасштабна війна.
Історію бійця оприлюднила 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
— Як тільки росіяни вдерлися в Україну, я відвіз рідних на Закарпаття, пішов у військкомат і повернувся у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, — каже «Атос». — Потрапив у штурмову роту.
Боєць побував на всіх гарячих напрямках — Запоріжжі, Херсонщині, Донеччині, знову Запоріжжі. Неодноразово був поранений, зазнав багато контузій, на його очах гинули товариші.
— З початку війни наш колектив дуже здружився, згуртувався, більшість хлопців мобілізованих — усі молоді, заряджені, мотивовані. І коли вони гинуть… У бою це сприймається так: ти або надаєш допомогу, якщо ще можна, або все. Тоді немає часу думати, аналізувати. А після бою все сприймається по-іншому, це дуже гірко…
Артем багато разів працював зі зброї безпосередньо по ворогу. І робив це холоднокровно.
— Я знищую ворогів з радістю. А додатковий бонус до цього — бойові трофеї: оптика, тепловізори, нічники, дрони та навіть бронебійні патрони для АК, яких у нас немає. Під час штурмів на Херсонщині ми прорвалися на російські позиції й знайшли купу кинутих боєприпасів. Сусідня рота вела бій у селі, то ми їй підвозили цілі цинки (металеві герметичні ящики для боєприпасів) з російськими патронами…
«Атос» — боєць із великим бойовим досвідом, тож бачить, як стрімко міняється війна.
— У Бахмуті було дуже непросто — танк по тобі працює, піхота постійно лізе. Десь провтикав кілька хвилин, і «вагнери» вже під хатою. Там більше стомлювався, постійно хотілося відпочити, поспати. Коли воюєш активно, не думаєш про страх, на це немає часу. А зараз не так — над тобою постійно дрони: ФПВ і скиди, і ти мусиш не стільки воювати, як ховатися. РЕБ (радіоелектронна боротьба) то працює, то не працює, адже росіяни постійно міняють частоти.
Хоча «Атос» виїхав з Донеччини ще до 2014-го, знайомі там залишилися, час від часу він спілкується з ними.
— Там багато людей на росію орієнтованих. Я їх не розумів. Приїздив туди після 2014-го, зустрічався з друзями дитинства, а вони мені: «Нас Кієв бамбіт!», хоча всі будинки цілі, ніяких бомб. Коли почалася широкомасштабка, вони втекли в росію, але швидко зрозуміли, що нікому там не потрібні. І тоді поїхали в Західну Європу як українські біженці, тепер живуть за євро. Я їх питаю іноді — як так? Ви ж від євро в росію тікали. А вони: «Да ми там нікому нє нужни». Ось і вся пісня…
Артему подобається на позиціях. Коли тривалий час немає бойових завдань, він відчуває нестачу адреналіну й сам рветься на передову.
— За що я воюю? Я прийшов сюди, тому що так треба. Не пішов найманцем у якусь іншу армію. Напали на мою країну, в якій я народився й виріс, тому її треба захищати…
Раніше АрміяInform повідомляла, що частка жінок у гуманітарному розмінуванні України зросла до 33%.
