Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
АрміяInform продовжує серію публікацій про освітян, які стали до лав ЗС України.
Наступна історія про майора Вадима Прокопця — заступника комбата в одному з підрозділів Сил ТрО ЗС України.
До широкомасштабного вторгнення військовий викладав у Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка. Він є кандидатом фізико-математичних наук, доцентом.
Як це — проводити лекції під час оборони Києва? Та чому, незважаючи на бронь, Вадим таки пішов до війська?
Про це він розповів нашим кореспондентам.
«Ми чотири дні взагалі не спали, формували батальйон»
Рішення піти на військову службу в мене не було спонтанним. У 2018 році в нас у районі утворився батальйон тероборони, і мене туди знайомий запросив. Я підписав контракт резервіста того ж року. Відвідував вишколи і навчання, які відбувались у батальйоні. І коли почалося широкомасштабне вторгнення, я вже знав, куди мені йти, на якій я посаді та де мій автомат.
Коли вторгнення у 2022 році почалося, я з першого дня включився в роботу. Був заступником начштабу батальйону з моброботи — приймав людей до нас на службу… Ми чотири дні взагалі не спали, формували батальйон.
З 2022-го весь час я служу в цьому підрозділі. Виконував обов’язки і оперативного чергового командного пункту, і просто заступника начальника штабу, виконував обов’язки командира роти. Зараз я на новій посаді — заступник командира батальйону з артилерії.
Підрозділ наш торік з липня виконував завдання на Харківщині: це Стрілеча, Красне, Мороховець, Липці. Там ми прикривали державний кордон. Я не скажу, що інтенсивні бої там були, але постійні обстріли дошкуляли.
Потім нас перекинули на Донецький напрямок, з 93 бригадою були в Кліщіївці, Андріївці. Ми там вели бої два місяці. Потім була ротація, далі знову — Кліщіївка. Потім на Лиман перекинули. А після цього з 5 окремою штурмовою бригадою виконували бойові завдання під Бахмутом, потім — Сумщина на кордоні з Курською областю… Тому скажу, що в нас батальйон має дуже хороший бойовий досвід.
«Я мав навесні 22-го свій підручник здавати до друку, але так він і лежить вдома… чекає закінчення війни»
До початку широкомасштабного вторгнення я працював на фізичному факультеті Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Посада — доцент кафедри оптики. Робоче місце за мною зберігається… До речі, буквально два дні тому, перебуваючи у відпустці, забігав на рідний факультет.
На самому початку, у березні 22-го, рідний університет допоміг із засобами захисту — мені видали бронежилет і шолом, тоді це була безцінна допомога.
Я автор і співавтор підручників і навчальних посібників для наших студентів з тих предметів, які я викладав.
Ще один підручник підготував, але не встиг видати. Це з аналогової електроніки. Вже рукопис готовий, там лишилося «причесати» і здати до видавництва. Мав навесні 22-го його здавати до друку, але так він і лежить вдома, руки не доходять довести його до кінця. Чекає закінчення війни.
Мій професійний досвід і знання з електроніки стали у пригоді і під час служби: наш взвод безпілотних систем отримав браковані плати ініціації підриву боєприпасу FPV-дрона. Дослідивши плату, я знайшов причину, і відремонтував ці плати, які потім були використані під час бойової роботи.
…До речі, мій студент, якого я вчив, прийшов до нас у батальйон. Це ще в перші дні, наприкінці лютого 2022 року, було, коли людей приймали до підрозділу. Якраз світломаскування тоді було, темно… у мене пачка паперів, я собі телефоном підсвічую, щоб писати видно було. Питаю в наступного прізвище. Він каже: «Ананьївський». Я так: стоп, щось знайоме. А він: «Так я ж ваш студент!..» Ба більше, цей студент тоді з батьком прийшов до нас у батальйон.
Ще один момент згадався. Під час оборони Києва мене в моєму університеті попросили дочитати курс «Вступ до аналогової електроніки». І що робити: дочитував курс вечорами, через Zoom.
…До слова, у мене бронь як у викладача від самого початку була. Вона і зараз діє. Але, розумієте, в мене мотив дуже простий. Я знаю, що якщо зайде сюди росія, то не буде ні українських університетів, ні українського навчання, ні української науки, не буде нічого. Тому я так вирішив — взяти зброю до рук.
