«При всіх важких подіях в минулому я вміла розрізняти між добрими і поганими людьми, була свідома, що є добрі і погані люди в кожному народі. А тепер я почала…
В умовах сучасної війни танки нечасто воюють один проти одного — часто робота ведеться із закритих вогневих позицій. Проте, коли доводиться зустрітись з росіянами віч-на-віч, наші танкісти достойно виходять з таких поєдинків.
Про один з таких епізодів, який відбувся у танкістів 1 окремої танкової Сіверської бригади, нашому кореспонденту розповів учасник бою на позивний «Джексон».
Того дня командир танкового підрозділу поставив завдання: зайняти позицію. У разі необхідності тримати оборону і чекати на підхід піхоти на легкій броні.
Дві «шістдесятчетвірки» рушили в бік вказаної позиції, але на війні не все складається так, як було заплановано. Того разу російські танки їх випередили і вже заїхали на згадану позицію.
Як пригадує танкіст Джексон:
— Найстрашніше було те, що ніхто не очікував, що на нас з правого боку по полю буде «летіти» російська «80-ка». Вона вискочила навперейми і одразу ж — постріл по танку наших побратимів. Снаряд влучив у «декольте», навпроти механіка-водія.
Другий постріл росіян — по нас, але нам завдяки механіку-водію вдалося ухилитись. Він дорахував до п’яти і рвонув важіль. Наш танк буквально стрибнув вбік, і ми ухилились від цього пострілу. Оскільки наш другий танчик був підбитий, росіянин розраховував, що ми будемо відкочуватися, тікати. Це було б логічно. Але ми з екіпажем вирішили йти до кінця, давити росіянина, й рушили вперед.
А далі вийшло просто — росіянин викотився, навівши гармату туди, де був підбитий танчик і де мали бути, за його розрахунками, ми. Але ми вже його обійшли і були в нього позаду. І мені залишалося просто чітко навестися і вистрелити.
Пам’ятаю, що хотів побачити наживо і зблизька, як відлітає башта у російського танка, але вийшло так, що я зробив тільки один постріл — виникла проблема з механізмом заряджання.
…Тим єдиним вдалим пострілом «Джексону» вдалося влучити в моторно-трансмісійне відділення і вщент рознести двигун російського танка. Той став посеред поля. Наші танкісти чекали, чи не вилізе російський екіпаж — щоб або взяти їх у полон, або знищити, але марно.
Тим часом з нашого підбитого танка вибралися танкісти. Мехвод, на жаль, загинув, командир танка дістав опіки, а навідника оглушило.
Коли танкісти були вже на броні, по рації передали наказ терміново відходити — бо з перехоплень почули, що росіяни вже наводять артилерію, і танкісти разом з уцілілими побратимами відкотились.
російська «вісімдесятка» так і стояла посеред поля, вже трохи пізніше інший наш танк просто її розстріляв і спалив. Жоден російський танкіст з танка так і не виліз.
