Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
Заступник командира 3 механізованого батальйону Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького розповів, як воює на Времівському напрямку, де минулоріч українська армія звільнила низку населених пунктів.
Розмова з офіцером була оприлюднена 27 вересня на сторінці бригади.
Нещодавно 3 механізований батальйон «відзначив» своєрідну річницю — два роки на цьому напрямку.
«Коли ми тільки сюди зайшли, це була зовсім інша війна. «Мавіки» і FPV тоді були екзотикою, а зараз трансляції треба вести 24 на 7. Противник не стоїть на місці і постійно вдосконалюється, підлаштовується під нас, відповідає на наші рішення. Ми також не стоїмо на місці: змінюємо тактику у відповідь. Не потрібно відноситися до противника як до слабкого і дурного. Поле бою — це шахова дошка, і треба продумувати свої ходи на 10 кроків вперед», — розповідає Аркас.
Він на цьому напрямку від самого початку: був командиром взводу, потім роти, тепер він заступник командира батальйону.
Цей напрямок знає на відмінно — від вогневих позицій взводів до всього батальйонного району оборони. Розуміння війни і бою змінюється, коли підіймаєшся від піхотинця в окопі до командного пункту, розповідає замкомбата.
«Все приходить з досвідом, і досвід — безцінна річ. Теорія, яку ти не використовував або використовував десь на полігоні, не можна порівнювати зі знаннями, які здобуваються в бою. Як командир, я завжди намагаюся знаходитися з бійцями на позиціях. Дивують моменти, коли бійці деяких підрозділів питають, як так може бути, що командир особисто на позиціях зі своїми бійцями. А для нас це — норма», — ділиться Аркас.
На його думку, коли командир безпосередньо з бійцями, військовослужбовці краще почуваються морально, а командир детально бачить ситуацію на полі бою.
«В нашому батальйоні командири взводів і рот знаходяться на першій і другій лінії оборони. Мінімум один з офіцерів роти чи взводу постійно знаходиться на позиції. Всі бійці знають своїх командирів в обличчя і регулярно бачать їх на “нулі”», — зауважує замкомбата.
За його словами, тктика ворога теж змінилася за цей час, і не один раз.
«Наразі основна задача командирів усіх рівнів — виявити та знищити якомога більше цілей противника, наскільки дістають вогневі засоби, і убезпечити нашу піхоту. Зазвичай росіяни відправляють колону з 5-10 одиниць техніки: переважно їде танк з тралом, потім — основна колона: 2 танки, БМП, БТР, усе з піхотою. Саме цю техніку ми знищуємо на дальніх рубежах, ще на під’їзді до наших позицій», — каже Аркас.
За його словами, бувало, мали накат за накатом техніки з різницею в годину, по 3-4 штурми на день. З часом росіяни поміняли тактику — стали використовувати самі піхотні групи без застосування бронетехніки.
Згодом почали залітати на позиції на мотоциклах або гольф-карах, по декілька груп, і деякі атаки ворога вдавалися через ефект неочікуваності.
«З часом ми зрозуміли, які саме види атак можуть бути, і як їм протидіяти. Завдяки злагодженій роботі в кожному підрозділі, зокрема операторам дронів і мінометникам, нам вдається відбивати важкі штурми противника», — запевняє офіцер.
Від командування до рядових піхотинців в окопах підрозділ дотримується принципу проактивності — противника постійно потрібно тримати в напрузі й тиснути на нього.
«У нас не заведено уникати «двіжухи». У нас коли піхота бачить ворога — там летить усе. Там інколи треба ще їх заспокоювати. Були б пістолети — хлопці б і з пістолетів стріляли. В мене є боєць на псевдо «Трофей». Мій колишній сержант взводу. То я його частенько зупиняв: «Може ти й іншим дасиш постріляти? Заспокойся трохи». Він десь побачить рух, одразу «Аркас, відпрацюймо? Треба їх взбодрить». У нас самі люди розуміють, що якщо не показувати зуби, то рано чи пізно на тебе почнуть лізти. Коли противник тільки десь виліз, «засвітився», і по ньому одразу прилітає, він потім навіть відлити боїться вийти. Потім робиш обліт їхніх позицій, а в них навколо окопів лежать жовті пляшки з сечею, бо вони бояться вилізти в туалет», — сміється Аркас.
За його словами, нинішня війна вимагає цілодобової включеності.
«В мене в бліндажі завжди увімкнений планшет робочий. Я засинаю під стрім і просинаюсь під стрім. Чую крізь сон, що вже і АГС працює, і СПГ. Забігаю на КСП, а мені доповідають: «Аркас, вони почали рухатись, а ми їх одразу налупили». Вони тоді завалили щось біля 8 окупантів. Потім по перехопленням виявилось, що ця група мала нас штурмувати. А вони навіть до точки збору не дійшли. Слава Богу, що є такі люди ініціативні, в яких є вогонь в очах і немає пощади до окупантів», — вважає замкомбат.
Він переконаний: люди — головний ресурс на війні, Воює не техніка та озброєння, воюють люди.
«Майже все у нас тримається на світлих головах самих військовослужбовців. Ми в батальйоні максимально задіюємо сильні сторони кожного військового і використовуємо їхні фахові навички з цивільного життя. Наприклад, у бригаду приходить поповнення: ми знаємо, що людина у цивільному житті була електриком або добре ремонтувала машини, а в бригаді стала на посаду стрільця. З часом цей військовослужбовець з піхоти та роботи на позиціях переходить до більш спеціалізованої роботи: ремонтувати техніку, допомагати з обладнанням тощо. Ми завжди питаємо військових, на чому вони розуміються і що саме хочуть робити», — розповідає Аркас.
Як повідомляла АрміяInform, бійці 4 механізованого батальйону Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького знищили росіян, які намагалися заскочити на наші позиції.
