Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Максим до війни займався радіоелектронікою, а тепер забезпечує зв’язком бійців 110 окремої механізованої бригади на Донеччині. Про те, з якими труднощами йому доводиться стикатися, важливість зв’язку на фронті та що вважає найкращою відзнакою у своїй роботі.
Як долучився до війська і ким служить у 110 бригаді
Максим народився в Бориспільському районі під Києвом і має позивний «Фенікс». Адже він дає друге життя техніці. Майже все життя він займався електронікою, батько Максимові на 10-річчя подарував паяльник, і вже тоді він почав цікавитись ремонтом побутової техніки. Саме тому у війську хлопцю вдалось знайти собі роботу за фахом. Наразі він ремонтує та відновлює засоби зв’язку, які виходить зі строю після ворожих обстрілів.
До Сил оборони він долучився у перший день широкомасштабного вторгнення, при цьому хлопець зазначає, що планував іти не до війська, а на підприємство військово-промислового комплексу.
— Але 24 лютого мені принесли повістку, і вже о 18:00 я був у частині. На початку служив у роті охорони Бориспільського ТЦК. Там свої були завдання. І для людини, яка з армією ніколи не стикалася, було і важко, і складно, а іноді й страшно. А вже в грудні 2022 року був переведений у 110 окрему механізовану бригаду, — каже Максим.
Наразі «Фенікс» є начальником ремонтної майстерні в польовому вузлі зв’язку, разом із побратимами він забезпечує зв’язком штаб та тилові підрозділи. При цьому його робота не обмежується лише 110 бригадою, хлопець пояснює, що зв’язком треба забезпечувати й інші частини, які є на Покровському напрямку.
Роботи багато як в тилу, так і на «нулі»
Великої різниці між електротехнікою цивільною та військовою немає, розповідає військовослужбовець. А отже, зайвих труднощів під час роботи він не відчуває. Проте через динамічність війни доволі часто доводиться змінювати стиль роботи, звикати до чогось нового.
— Вчора ми могли ще і Baofeng користуватись, а зараз ми про них забули взагалі. Так само змінюється і робота тих самих FPV, частоти РЕБ. Ворог почав вираховувати місце запуску Mavic, ми переписали прошивку, щоб вже не було прив’язки до місця запуску. Зміни відбуваються надзвичайно динамічно. А це ж додає багато роботи, проте працюємо, — додав Максим.
Торік військовий багато часу проводив на «нулі», і завдання були різнопланові. Треба було займатись вишками, встановлювати передатчики щодо роботи для введення ворога в оману або прослуховування. Також «Фенікс» запускав трансляції із закликом до росіян про припинення вогню або пропозиції здатись у полон.
Неодноразово їздив і в Авдіївку, яку, за словами хлопця, вдалось обійти «вздовж і впоперек». У часи серйозних штурмів міста Максим працював у майстерні один, і майже кожну добу йому привозили по 10 терміналів Starlink. Тоді хлопець спав по 3–4 години, проте розумів важливість роботи.
Важливість зв’язку у війську
За словами Максима, найкраще пояснює важливість зв’язку у війську аналогія з цивільним життям. Коли звичайна людина вранці не візьме до рук свого телефону, не почне читати новини, дивитись різні відео, то вже під вечір вона почне відчувати певний вакуум.
— Вакуум, тому що вона не знає, а що робиться на світі білому, а що за парканом робиться. І робочий чат, і з сім’єю, і так далі. А тепер ми просто до цього всього додаємо таку штуку, що це може загрожувати життю. Загроза життю, і ти не знаєш, з якого боку небезпека, — пояснив військовий.
Він уточнює, що коли є зв’язок, можна попередити особовий склад про ворожий наступ, і це допоможе підготуватись до бою.
Найзахищенішим засобом зв’язку у війську Максим називає старий «тапік» (військовий дротовий зв’язок. — Ред.), який хоча, за його словами, і має велику кількість недоліків, проте не може прослуховуватись ворогом, що дуже важливо під час війни.
— Модернізації цього всього не було, «тапіки» використовувались зразка 1958 року. Його можна зробити набагато меншим, його можна зробити набагато цікавішим. Тим не менш, на складах цього добра повно, його подіставали, трошки помили, почистили — і воно працює, — сказав «Фенікс».
Водночас він знову наголосив, що війна швидко змінюється, і саме тому на фронті «тапіки» майже не використовують, а частіше можна побачити засоби зв’язку від Motorola.
— Як на мене, просто суб’єктивно, мені здається, найважче — це коли переїжджаємо з однієї ділянки на іншу і доводиться просто з нуля все розкладати. Є така штука, що майстри, вони, як раки, під хвостом возять із собою майстерню. Як би це не було банально, але після третього переїзду в мене вже все уніфіковано. У мене стіл, який складається, у мене стільчик, який складається, все мінімізовано. Зайвого в майстерні бути не повинно, — розповів хлопець.
А наявність самої майстерні дає можливість економити час, коли інші бійці змушені залучати цивільних осіб до ремонту певного обладнання.
Частина окупантів взагалі не забезпечена засобами зв’язку
При цьому «Фенікс» обізнаний і щодо стану справ у ворога. Він уточнив, що майже всі російські бригади працюють на одному й тому самому обладнанні, проте якість спеціалістів сумнівна. Також значна частина окупантів, яких посилають на м’ясні штурми, взагалі не забезпечена засобами зв’язку.
Проте хлопець не применшує можливості росіян, бо спецпідрозділи окупантів мають гарні засоби радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки.
Хлопці з передової приходять і кажуть, що зі зв’язком все чітко
Максим пояснив, що на перший погляд може здатись, що він нічого не робить, сидить у кріслі перед комп’ютером, на столі розташований паяльник, а попереду різні монітори.
Проте після бою до нього приходять військові, з якими він працював, та висловлюють слова вдячності. Це є найкращою винагородою для нього.
— Наприклад, коли хлопці з передової приходять і кажуть: «по зв’язку все чітко». Це дуже гарно. Коли ніхто не свариться, що там зв’язку немає, коли хлопці одне одного чують, то це найбільше радує, — додав військовий.
Армія навчила Максима більшої відповідальності за себе, а також за підлеглих, бо на війні помилки вимірюються життями людей. Саме тому, коли він береться за якусь роботу, то робить її якісно та швидко. Після закінчення війни «Фенікс» насамперед хоче сісти на свій мотоцикл та проїхати 800 кілометрів без зупинок. Хлопець назвав свій байк найкращим психологом.
— Оце дуже хочу. Мені його так не вистачає. Інколи такий треш, так тяжко. Оце в мене таке бажання після війни — сісти на свій байк та гайнути в мотоподорож хоча б на тиждень кудись. У Карпати, а може, і до моря, кудись, де мало людей і лише природа, — підкреслив Максим.
Дмитро Браславський для АрміяInform
Фото 110-та окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка
