Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
В’ячеслав Запорожець — керівник БО БФ «Центр складного ендопротезування, остеоінтеграції та біоніки» та благодійного фонду «Центр спасіння життя».
Про те, як почалася його волонтерська діяльність, як створювався і розвивався Центр, що нині допомагає ветеранам, В’ячеслав розповів АрміяInform.
— Я бачив, як розвивалась війна. Бачив, що відбувається в Бучі та Ірпені. Там була медична катастрофа. Ми з моїм товаришем розуміли, що треба допомагати з евакуацією, тому і поїхали до Чернігова. Там я і побачив першого пацієнта з ампутацією.
…Це був військовий, на ім’я Анатолій. У нього була висока ампутація стегна. Ну ампутація — ампутували й все добре, але коли ти бачиш людину з температурою 39-40, ти розумієш, що ампутація — це завжди загроза життю. І ми таким чином з Чернігова вивезли полями, через пішохідний міст, чотирьох ампутантів. Я зрозумів вже тоді, у березні 22 року, що буде багато ампутацій, і що це дуже складно і в лікуванні, і в протезуванні: домовитися при травматичній ампутації, знайти протезиста, знайти хірурга-травматолога, який допоможе. Отак ми почали займатися евакуацією, створили загін. В якусь ніч я вигадав цю назву «Центр спасіння життя».
Я спочатку думав, що запротезувати можна будь-кого.
Памʼятаю, коли всім обіцяв: «Запротезуємо, у нас гарний протезист». А потім я бачу, приїжджають хлопці на консультацію. Протезист каже: «Ми тут не допоможемо, тут коротка кукса».
Досвід створювався на практиці. Кожен день по два-три ампутанти в протезній майстерні та спілкування з протезистом. Потім у мене з’явилися друзі в інституті травматології, які стали моїми партнерами.
Ми побачили, що десь 30-40% військових з ампутацією ти не можеш запротезувати класично, і їм треба звертатися знову до хірурга або робити якісь прийоми.
— Знаєте, я бачив, як військовий розчаровується, коли йому протезист каже: ми не можемо тобі допомогти. Або каже: а тобі треба ще займатися реабілітацією, тобі треба формувати куксу, чи робити реампутацію. Бачив, як хлопці дуже розчаровуються, я хотів їм допомогти.
Я не розумів, будучи інженером, виконуючи складні інженерні задачі по будівництву: а як це при нинішніх технологіях ти не можеш запротезувати хлопця, допомогти йому, нашому захиснику.
Тому почав шукати, звертатися до різних хірургів, протезистів. Отак і познайомився з Галузинським і Ліненком (українські хірурги — Авт.) . В нас вже були пацієнти з короткими куксами, які були запротезовані, та не змогли користуватися протезом, бо він злітав або муляв. Тоді пан Галузинський розповів про технологію остеоінтеграції, коли вживлюється спеціальний метал в кістку для кріплення протеза. Ця технологія, якраз для таких складних травматичних ампутацій. Її робить один з найкращих у світі хірургів Рікард Бронемарк: його батько вигадав цю технологію ще в 65-му році минулого століття.
Ми пишемо листа Рікарду Бронемарку, він нам відповідає: «Я приїду, я з радістю вам допоможу, тому що мій батько, який вигадав цю технологію, він завжди допомагав солдатам. Готуйте трьох солдатів, і я залюбки допоможу».
Ми зробили три перші остеоінтеграції, це була перша фаза. Потім у вересні ми зробили вже сім операцій, це був другий приїзд Рікарда. Розумієте, травень — три, вересні — сім, а в грудні 23-го року ми зробили 14 операцій за тиждень.
— За вечерею Рікард мені сказав: «Ти знаєш, я більше в Україну не приїду». Я спитав: «Що таке? Ми може чимось образили?» Він відповів: «Ні, мені немає вже що тут робити, бо хірурги Ліненко і Галузинський, вони самі все роблять, я їх сертифікую, останню операцію я сидів за ноутбуком, працював поруч з операційною».
Нам дуже пощастило, що Рікард нам допоміг. Він познайомив нас з біонікою, з сучасними технологіями, з ТМР та системами керування протезів.
Тобто цей центр складного ендопротезування, остеоінтеграції і біоніки, ми створили на початку 2023 року у лютому, у команді з протезистом і з двома хірургами-травматологами. Вони запросили мене, причому ідея була сама у хірургів, що дуже здивувало: створімо цей центр, ми хочемо, щоб ти був керівником, бо ти гарний менеджер, тим паче через тебе проходять більшість пацієнтів.
У нас було приміщення 30 квадратів, але у нас було 2-3 реабілітологи, які займалися з 10-12 людьми та демонстрували успіхи. Тому що кожним пацієнтом займався досвідчений реабілітолог, який розробляв програму реабілітації під кожен випадок індивідуально. Також співпрацювали з реабілітаційними центрами Recovery, Unbroken, які знаходяться у лікарні. І ми побачили, що пацієнти не дуже хочуть повертатися у лікарню на реабілітацію. Лікування військового з ампутацією, воно тривале.
Ми зрозуміли, що треба мати власний реабілітаційний центр. Не хотіли робити його у лікарні, бо там маленькі приміщення, низькі стелі. Тому коли з’явилося приміщення поруч з нашим медичним центром, приміщення Open Space, каркасне, я вже тоді почав собі уявляти, як це можна створити, почали обладнувати всім необхідним. Так у нас з’явився Tytanovy rehab.
У нас вже є працююча лабораторія біоніки, займаємося ендопротезуванням — заміною колінних, кульшових і плечових суглобів.
Як Ілон Маск запустив ракету, на останні гроші купивши пальне, отак ми створили цей центр, почали працювати та опановувати нові технології.
Анастасія Олешко для АрміяInform
