«Три сокири» 148 ОАБр у степах Донеччини палять росіян: фоторепортаж АрміяInform

19 Липня 2024, 6:01

Прочитаєте за: 4 хв.

Цього разу в об’єктиві нашого колеги Віталія Павленка опинилася робота розрахунку гармати М777 у складі 148 окремої артилерійської бригади ДШВ ЗСУ.

Неофіційна назва серед українських військових — «Три сокири».

Як навчалися військові працювати із цією зброєю, що ними мотивувало, коли вони ставали до лав ЗСУ, — у репортажі нашого колеги.

Богдан, позивний «Смузі», 31 рік. До війни жив за кордоном, навчався в Італії, закінчив Папський салезіянський університет, вивчав філософію з поглибленою педагогікою та психологією. Багато займався театром, вивчав релігію, розмовляє італійською та іспанською. Деякий час мешкав в Іспанії.

— У 2022 році я поїхав в Україну, зуби лікувати. 26 лютого збирався коронку міняти — але війна. Тому я залишився в рідній країні та почав думати над тим, як бути для неї корисним. Тригером стала смерть мого друга Едика, який загинув від артилерійського прильоту. Після його похорону я пішов у військо, — каже військовий.

Нині він — головний сержант артилерійської батареї одного з артдивізіонів. Був номером обслуги, заряджав САУ 2С3. Згодом потрапив на М777, став командиром гармати. «Смузі» каже, що працював на «сімках» на Запорізькому, Донецькому напрямках.

Але перед цим були навчання в Німеччині.

— Було багато нових знань, було важко. Я чіплявся за все, щоб нічого не пропустити, адже це нова гармата для війська. Тепер ми її вже знаємо, а до цього було багато помилок, — каже військовий і додає, що тамтешні інструктори були здивовані знаннями та вміннями українських військових.

І продовжує:

— Я дуже задоволений навчанням. Було зроблено багато пострілів — по 100 на гармату снарядів. І все це контролювали вчителі та інспектори-офіцери. Кожен наш рух. Наведення, потім перевірка, тільки тоді постріл. Ми навчилися дивитись один одному в очі в процесі роботи, бачити, коли є можливість стріляти, адже не завжди можна почути команду.

Влітку 2023 року Богдан зробив собі тату: воїн-русич, котрий бореться зі злом.

— Тут зображена гроза, блискавка, з іншого боку — сонце та мати-берегиня, яка захищає воїнів та чекає свого чоловіка з війни. Придумав сам, такого малюнка ви точно ніде не зустрінете.

Олег — т.в.о. командира гармати, старший навідник з позивним «Батя». Йому 29 років. До війни працював за кордоном — у Польщі на будівництві.

— На війні багато всього побачив та зробив, будував бліндажі та окопи. Тут ми маємо вміти робити все. Був час, коли не було можливості навчити навідників — почали навчати штатних навідників, потім навідників — номерів обслуги та командирів гармати. У нас троє вміють наводитись плюс бусоліст, який орієнтує гармату — він також це вміє.

Всі інші мають вміти виконувати роботу номерів обслуги. Після Авдіївки ми старалися максимально всіх залучити щодо вміння наводитись. Узимку, коли чимало людей хворіло, ми у такий спосіб взаємозамінялись, у будь-який момент, — пояснює військовий.

Він розповідає, що у США військові працюють із цим видом зброї, не закопуючи та не маскуючи.

— У нас все по-іншому. Тут прилітають КАБи, ФАБи, арта. Це не Ірак, де у відповідь прилітало з РПГ чи стрілецької зброї. Тут більше роботи: закопатися, знімати захисні споруди, маскування в три шари. Люди втомлюються фізично, — говорить артилерист.

А це Олександр із позивним «Луцьк», 32 роки. Він займається накручуванням підривників, підготовкою снарядів до пострілу.

У ЗСУ, каже, потрапив не одразу. Це рішення в його голові визрівало довго.

— Але настав той день, коли я, проходячи через кімнату, де працював телевізор, побачив що росіяни розбомбили лікарню, садочок… Це стало тригером для мене. Я зібрався з думками, поміркував, умився, одягнувся та пішов у військкомат. Пройшов комісію. За 4–5 днів потрапив у військо. Пропонували 24 бригаду, або 199 навчальний центр ДШВ. Обрав центр. Це було 7 квітня 2023 року, — лаконічно переповідає він свій шлях в артилерію ДШВ.

А це Віталій з позивним «Панама», 40 років. Працював у міліції, податковій, спецпідрозділі, приватній охоронній фірмі. Про себе каже коротко: «Усе життя в погонах».

11 квітня 2023 отримав повістку. Потрапив у ЗСУ.

— Зараз впевнений, що я там, де треба. Користі від мене тут набагато більше… Про погане не думаю. Знаю, що ми всі повернемось, рано чи пізно, з перемогою! Вірю, що нас дочекаються наші дружини, матері та рідні.

Більше тонкощів роботи артилеристів 148 ОАБр ДШВ ЗСУ — у світлинах нашого Віталія Павленка: