Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Спароу — помічник начальника відділення підготовки Першої окремої танкової Сіверської бригади. Він має військовий досвід. Після початку широкомасштабного вторгнення вивіз родину за кордон, а сам активно працював над відновленням мобільного зв’язку, адже його Миколаївська область зазнала руйнувань, а людей, які могли б відновлювати зв’язок, — не вистачало.
У липні 2022 року пішов до ТЦК та СП, і після 40 днів навчання у Львівській академії став командиром взводу 1 окремої танкової Сіверської бригади.
— Уперше заступив на позиції в листопаді 2022 року. Взяли із собою лопати, ізострічку, щоб змотати перебиті дроти на мінування. Як о 6 ранку почали, так і закінчувати не збиралися…
Я заступав старшим на ротний опорний пункт, розподіляв, хто чим займається, хто коли заступає. Зранку була можливість пересуватися по позиціях — дізнаватися про те, що зроблено, що потрібно, проводити якусь групу із суміжного чи розвідувального підрозділу, щоб показати їм, де можливо пройти до москалів.
Найтяжче було евакуювати поранених і загиблих, особливо якщо це відбувалося під час обстрілу, — розповідає військовий.
Минулого року Спароу і сам зазнав поранення, ногу довелося ампутувати, тепер чоловік ходить із протезом. Ідею звільнитися з армії відкинув одразу.
— Як звільнитися? Я — людина не з обмеженими, а з необмеженими можливостями. У мене дві руки та дві з половиною ноги: одна своя, одна залізна, одна та, яка ціла. Я бачив хлопців, які набагато сильніше поранені, але дух у них незламний… Я показую свою ногу і кажу — хлопці, якщо я можу, то і ви з двома руками та ногами та головою на плечах все зможете!
Після лікування Спароу перейшов до іншого підрозділу і тепер займається навчанням особового складу. Зазначає, що від лікарів приховував своє бажання повернутися до рідної бригади, але водночас з побратимами обговорював питання, як він може допомогти і де буде корисним.
— У червні 2023 року під час заходу на москальські позиції, коли штурмували Сторожеве, дістав мінно-вибухову травму і ампутацію кінцівки. Після цього лікувався в Івано-Франківську майже 9 місяців, і за цей час встиг двічі з’їздити до наших хлопців. Перший раз на милицях, а другий — з протезом, щоб зрозуміти, чи можу я принести користь. Комбат нашого батальйону, який перейшов у відділ підготовки, запропонував мені посаду. Я написав рапорт і, закінчивши лікування, вже знав, що їду в 1 танкову бригаду на посаду помічника начальника відділення підготовки.
Про свої нові обов’язки Спароу розповідає так:
— Відділення підготовки займається підготовкою особового складу, який прибув після БЗВП і буде залучений до виконання завдань на лінії бойового зіткнення. Перевіряємо рівень їхньої підготовки і максимально навчаємо тому, що буде необхідно на позиціях, під час пересування і виходу з них.
На позиціях часто буває таке, що майже вимикається мозок, і ти працюєш на рефлексах. Якщо рефлекси неправильні, то шансів вижити буде трохи менше, ніж у того, хто вдосконалювався весь цей час. Це стосується і турнікетів, і можливості швидко та надійно копати, і того, як швидко ти можеш перезарядити чи усунути недолік свого автомата, кулемета або гранатомета. Тому навчання важливі для того, щоб у людини виробилися навички та досвід.
Адже ми Перемогу не чекаємо. Ми Перемогу наближаємо. Хто як може, — каже сталевий.
