Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Віталій з позивним «Тату» — тимчасовий виконувач обов’язків командира роти. А ще — майстер тату із 20-річним досвідом.
Доброволець. 24 лютого 2022 року увечері став до лав Сил оборони. «А 25-го зранку отримав автомат, переодягнули в піксель і ось тут воюю», — говорить він, перебуваючи в лавах 3-ї штурмової бригади.
У нього за спиною — бої за Київ, Запорізький напрямок, бої за Бахмут, Авдіївку. Тепер — не менш гарячий Харківський напрямок.
У цивільному житті — тату-майстер. Пригадує, що почалося все ще зі строкової служби у 2001-2003 роках.
«Побачили „дембеля“, що я гарно малюю, склепали та дали мені машинку саморобну і сказали: „Малюй!“. Я тоді не розумів, як це робити. Але з часом почав пробувати та діло пішло. Забив усіх, хто був поруч зі мною (сміється — ред.). В основному всі били „трайбли“ — чорні візерунки з товстими лініями. Також популярна полінезія і дракони — куди без них», — ділиться «Тату».
Після «дембеля» у 2003 році продовжив цю справу: пішов навчатися в школу татуювання в Запоріжжі. Після випуску, каже, почалося його нове життя.
«Я з плеяди тих майстрів, які будували та рухали цей напрямок, вчилися самі, передавали досвід іншим. Тату-шкіл тоді не було. У 2010 році переїхав до Києва: більше місто, більше можливостей. Робота набула професіоналізму. Влаштувався в найкрутішу, найстарішу студію „Планета тату“, де пропрацював до повномасштабної війни».
Він із запалом говорить, що тату — це сучасне мистецтво. Але прийшло до нас ще з трипільського часу.
«Це було у нас завжди… І ми намагалися перебороти стереотипне уявлення про те, що татуювання — це щось із „зони“ чи „зеків“. Ми несли в маси думку, що татуювання — це круто, класно, що це самобутня культура».
З початком широкомасштабного вторгнення займатися улюбленою справою було важко.
«Але я почав помічати, що мої побратими ходять і роблять собі тату десь. Знаю, що більшість гарних майстрів виїхали за кордон. А ті, що з’явилися нові — не дуже професійні. Якось кілька побратимів прийшли з такими „партаками“, що коли я це побачив — мені стало дурно. Серце кров’ю облилося… Зрозумів, що на війні татуювання роблять більше на емоціях. Людині закортіло — хочу. І байдуже, хто це зробить. Ти завтра будеш живий чи ні, а хочеться жити сьогодні, максимально самовиразитися в житті. Тоді й замислився, що можу хлопцям показати, яким має бути якісне класне татуювання, адже більшість з них не бачать цього, бо гарні салони — у великих містах. А на тілі можна зробити картину».
«Ще 10 років тому я не міг повірити, що буду робити картини на тілі. Тими силами та засобами, якими били на той момент, це було неможливо. Тому мені хотілось відкрити хлопцям світ справжнього татуювання. Це незабутнє відчуття: що ти зробив корисне і приємне, що залишиться з ним на все життя — і навіть трохи довше. Це круто».
У березні 2023 року я зробив перше тату з початку широкомасштабного вторгнення.
«І почалося! Сарафанне радіо, дзвінки з усієї бригади! Довелося пояснювати, що війна надворі та роботу військового треба теж робити… Але коли роблю тату — кайфую від душі, трохи відволікаюся від війни, думками повертаюся до цивільного життя. Це мене підбадьорює. А потім — знову на «пи…чку».
Зі слів Віталія, зараз переважно набивають історичну, патріотичну тематику. Інколи — природа, тварини (досить часто вовк або сокіл), релігійна тема. Частіше — скандинавська тематика. Багато тризубів. І все, що ототожнює хлопців із професією в армії — зброя, наприклад.
Грає роль і темперамент людини.
Холерики після бою прибігають і просять на емоціях слово «Бахмут» нацарапати чи «калаші» з черепами. А є люди виваженіші: приходять з картинками з інтернету, радяться, пропоную свій ескіз тощо. Зараз сучасні технології дозволяють прикинути, чи малюнок і власне тату будуть гармоніювати на тілі людини. Вважаю, що має бути серйозний підхід. Адже татуювання так чи інакше несе спогади… Та й я, коли роблю тату, — це ж свого роду сеанс психотерапії. Адже так чи інакше людина майстру відкривається… Пам’ятаю, як якось замальовував усю ногу скіфськими орнаментами, зооморфними мотивами, а між ними — написи всіх його «боячек» (як уособлення страхів)… Оператори БПЛА досить часто, коли виходять з позицій, малюють собі дрони, коптери, «ефпівіхи».
Я не раджу бити неякісне татуювання хлопцям. Бо бачив багато, як хлопці це роблять на емоціях, знаходять неякісних майстрів в інтернеті, потім мають проблеми із загоєнням через умови роботи… Потім хвороби. Адже солдат не завжди має змогу доглядати за свіжозробленим тату. Дуже багато трапляється партаків із вавками. Цього не треба робити. Хочеш зробити тату — шукай професійного майстра, потерпи до відпустки, але зроби це якісно.
Я на початку 2000-х теж наробив собі всякої х**ні, а потім почав випалювати його лазером.
У 2022 році я планував забити собі рукав, але пі**ри змінили моє життя… Тому краще підходити до цього виважено та бити якісне татуювання.
Зараз наша бригада — найзабитіша бригада, тут важко знайти людину без татухи… Мені б дуже хотілося, щоб у війську була посада майстер татуювання. І взвод татуювальників — які сидять і «забивають» усіх професійно. Ти цим даруєш позитивні емоції воїну — і це, як на мене, класно. Бо зараз у нас дуже мало позитивних емоцій…
А татуювання для воїна має велике значення — воно підбадьорює, піднімає бойовий дух, сприяє самовираженню людини. Тому треба робити татухи, але наголошую — якісні!
Чи хотів би я зробити якесь тату на день перемоги? Замість тату я зробив би «нев’є*атільське» здоровенне графіті — а на ньому дохлий путін з орками, багато крові і чобіт українського воїна стоїть на голові путіна. Бо на тілі таке носити не хочеться, а от на стіні — діло.
Якщо ж говоримо про татуювання — то в будь-якому випадку я зроблю собі гарний тризуб орнаментальний. Я давно хотів це зробити, вплести це все в рукав, але події війни цього не дають зробити…
Боєць з позивним «Сивий» — інженер. Його тату робили протягом двох днів.
«Ідею малюнка запропонував майстер Віталій. Мені сподобалось. Спочатку я хотів свій варіант, але змінив думку, поспілкувавшись з Другом Тату. Це кращий варіант. Мені дуже подобається. Так вона виглядає вже другий рік, набивав ще перед пораненням. Сюжет її пов’язаний з часом, коли ми воювали в Бахмутській битві», — розповідає військовий.
Боєць з позивним «Студент» теж має тату від Друга Тату.
“Цей малюнок я придумав собі сам. Це оберіг. Так, на війні кожен має свій оберіг. Усі носять на собі чи з собою — а я вирішив зробити тату. Це набагато зручніше. Коли перший раз приїхав додому та показав своїй родині, то не одразу зрозуміли мого кроку, бо не звикли бачити в батька на тілі якесь тату… А зараз вже всім все подобається. Це мій оберіг: дружина, донька, птах і троянда. Мені дуже подобається.
Також Друг Тату поділився для АрміїInform світлинами своїх робіт, які він робив побратимам на фронті:
