Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Навчання під час війни важливе. Це ще раз демонструють військовослужбовці 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Зокрема, інструктори підрозділу «Нічні самураї» навчального центру цієї бригади.
Робота розвідників у нічний час, зачистка посадок, позицій та чимало іншого – всього цього навчають новобранців досвідчені інструктори. А ще – передають їм свою мотивацію.
Як все відбувається – у фоторепортажі 📸 АрміяInform.
Знайомтеся: позивний «Мансур». Одразу пояснює, регочучи:
– Я українець, хоча всі кажуть, що дуже схожий на чеченця.
У цивільному житті працював у сфері спорту. Йому 36 років.
Зараз він – керівник навчального процесу, командир групи інструкторів підрозділу «Нічні самураї» навчального центру 59 бригади. У ЗСУ – з початку війни. Працював і з 3 полком ССО, «Азовом», 36 бригадою морської піхоти…
– Не вмію тільки на літаку літати. Керую всіма видами бронетехніки. «Уганяв» «бехи», танчики – усе, що потрапляло на очі, – ділиться він з усмішкою своїми бойовими буднями.
Родом з Одеси, мріє про Крим. З перемогою додому чекають дружина і діти.
– Не буду казати, скільки в мене дітей… Але стільки, що я міг би не служити. Але я чоловік. А кожен чоловік в такий час повинен щось робити для Держави. Робота є для всіх. Так більше шансів перемогти ворога. Не треба казати, що влада погана – починай із себе. Адже якщо ворог просунеться далі, то будуть страждати наші діти, жінки, бабусі, дідусі, рідні, сім’ї. А не влада. Вона може просто змінитися. Якщо не підеш захищати Україну – будеш піхотинцем в «ДНР» чи «ЛНР» або інших квазі-республіках та «йти в наступ на Берлін». Тому надія тільки на себе. Усім треба готуватись, – говорить він про мотивацію.
«Мансур» має витатуюваний шеврон свого підрозділу. Військовий брав участь у створенні шеврона, придумав ескіз, який оформлювали художники-волонтери з Одеси.
Олександр – заступник командира групи інструкторів. Йому 30 років. У ЗСУ – з початку війни у 2022 році. Строкову службу служив у 2015 році. Він із тих, хто з початком широкомасштабного вторгнення повернувся в Україну, бо працював за кордоном.
– Я не розумію байдужих людей. Я не розумію чоловіків, які думають пересидіти, ховаючись від реалій життя. Мені нічого сказати їм. Зараз в наш дім прийшли «орки». І що, не захищати свій дім? Повинна бути повага до самого себе. Коли до справжніх чоловіків у дім приходить небезпека – вони стають на захист. І це правильно! Бо мене, наприклад, вдома чекає мама та дружина, – ділиться військовий своєю мотивацією.
А це – 48-річна Інна з позивним «Пальміра». Бойовий медик у підрозділі. З гордістю каже, що 16 травня 2024 року було вже два роки як у лавах ЗСУ. Родом з Донеччини, у Донецьку мешкала з 1995 року.
– До війни я працювала в районній лікарні звичайною санітаркою: гнійна хірургія, травматологія… Там я почула про бойових медиків. Домовилась з пацанами, мене завезли в штаб, без ТЦК. Там мене прийняли бойовою медикинею, де я з перших днів на «нулі», – ділиться жінка.
Вдома військовослужбовицю чекають діти, онучка, батьки. Пані Інна, до слова, хизується, що вже півтора року як вона – бабуся.
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
-
- Фото: Віталій Павленко / АрміяInform
