У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Сьогодні в Україні відзначають День травматолога. В умовах війни, коли рахунок важких поранень йде на десятки тисяч, саме від травматологів часто залежить життя і здоров’я багатьох наших воїнів.
Про одну з унікальних операцій нашому кореспонденту розповів лікар-травматолог Олександр Громов.
…У першу мить Андрій навіть не зрозумів, що трапилось — відчув, ніби щось опалило живіт під самою плитою броніка, і різко заніміла нога. Пекучий, майже нестерпний біль потім минув.
Немов крізь вату чув голоси побратимів, потім його несли на ношах, і кожен крок відгукувався пекучим поштовхом…
До «великої війни» Андрій працював на заводі, але 24 лютого 2022 року одразу пішов до ТЦК та СП.
Спочатку охороняв склади, але згодом перевівся у бойову частину на посаду оператор-навідник БТР. Після того, як БТР був пошкоджений, воював у піхоті.
Про ті дні Андрій, як майже всі фронтовики, розповідає скупо: «росіяни постійно вели обстріли, працювали дрони, час від часу піхотою атакували. А ми тримали позиції».
Мало хто із цивільних громадян розуміє, що за зміст вкладається в ті два слова — «тримати позицію». Коли кожен крок може стати останнім, коли сніг в очі заважає дивитися, а кілограми бруду на взутті та одежі не дають рухатися. Тримали позицію…
Все змінилося наприкінці січня 2024 року. Андрій та його побратими вчергове заходили на спостережний пункт, коли по них відпрацював снайпер.
Снайперська куля влучила в живіт і розтрощила тазостегновий суглоб. Андрій ще встиг заскочити в шанець, але далі рухатися вже не зміг.
Командир почув його доповідь по рації: «я — триста», і Андрій вже не бачив, як підбігли побратими з ношами, як знімали бронежилет, як кутали в термоковдру, як несли його траншеєю, потім відкритою ділянкою до зруйнованого будинку, де вже чекала «мотолига»…
У «стабіку» оперувати не стали, обкололи знеболювальними і відправили далі до тилу…
Потім були операції, витягували кулю, чекали, коли загоїться рана в животі, але щось робити із суглобом лікарі не ризикували.
Зазвичай після таких поранень людина залишається нерухомою, і це для Андрія було найстрашнішим: «я лежав весь час на спині, навіть повернутися не міг — біль був нестерпний».
Але в рідному місті в Дніпропетровський області йому пощастило.
Олександр Громов, лікар ортопед-травматолог вищої категорії, вирішив допомогти:
— Андрію 45 років, тому залишати його лежачим хворим — ну, погодьтесь, було б неправильно. Випадок був дійсно складний — вогнепальний перелом тазостегнового суглоба з розтрощеними кістками.
Уламки кісток були скрізь, крім того, поранення в живіт. Ставити штучний суглоб у такій ситуації — це завжди ризик. Оперувати в умовах вогнепального перелому шийки стегна… дуже складно і дуже ризиковано.
Ми провели обстеження і вирішили, що шанси на одужання є. Шукали якісний протез, бо від того, який він буде, залежить чи буде Андрій ходячим.
За допомогою волонтерів та голови міської адміністрації придбали досить дорогий ендопротез тазостегнового суглоба. Цей протез випускає одна з наших країн-союзників.
Це, так би мовити, преміум-клас і високі технології — ми отримали весь комплекс матеріалів і були готові до будь-яких несподіванок: і кістковий цемент, і інші речі.
Сама операція проходила близько двох годин, ми впоралися навіть швидше, ніж я планував.
Потім було ще чимало хвилювань — поки шви знімали, поки воно гоїлось. Буває так, що ускладнення виникають не відразу, але все минуло добре. Як кажуть військові, і я з ними згоден — перемога любить підготовку. Сьогодні вже Андрій ходить, поки що на милицях, але я вважаю, що скоро зможе ходити і без них…
