Костянтин Філіпов — представник нового покоління офіцерів, які досвід і командирські навички набували безпосередньо в бойових діях. Полковник брав участь у визволенні Маріуполя від…
Нещодавно ухвалений Закон про мобілізацію викликав жваве обговорення в суспільстві. У той же час він показав, що задля Перемоги країна потребує включення чи не всіх громадян у процес посилення Сил оборони.
Які побоювання є у громадян, що готові призиватись до війська? За якими напрямами має вибудовуватися стратегічна комунікація з військовозобов’язаними?
Про це та інше АрміяInform розповів голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич.
«На основі успіхів наших оборонців у частини військовозобов’язаних сформувалося відчуття швидкої Перемоги»
— Поповнення Сил оборони тими, ким визначено законом, — це не з розряду: хочу чи не хочу, це — екзистенційна потреба, це конституційний обов’язок громадян України. При цьому кожен має змогу вибрати спосіб його виконання — через мобілізацію чи рекрутинг.
Але Перемога над рашистами на полі бою значною мірою визначається перемогою в тилу, на інформаційному фронті, у боротьбі за думки, переконання, свідомість людей, нашу єдність.
Тому всі ми, і насамперед експертне середовище, лідери громадської думки, ЗМІ, агенції, що займаються соціологічними дослідженнями, повинні розуміти відповідальність за утримання в інформаційному просторі проукраїнських позицій, гарантовану відсіч ворожим ІПСО, які прагнуть деморалізувати наше суспільство, посіяти розбрат, зневіру та волю до Перемоги.
— На ваш погляд, що частіше за все може відлякувати потенційного військовослужбовця від добровільного походу до ТЦК та СП?
— Для початку слід визнати, що контингент тих, хто поповнюватиме Сили оборони, відрізняється від тих, хто доєднався до спротиву, вступив до війська у 2022 році.
Я говорю це не з докором до потенційних рекрутерів чи мобілізованих, а як доконаний факт, із вдячністю, захопленням та гордістю за тих, хто тоді стояв у черзі до ТЦК та СП. Це справжні Герої, моральні, патріотичні орієнтири, приклад для виховання та наслідування.
Але йде третій рік великої війни, який дається взнаки. І мова не тільки про втому, виснаження, але й про живучість певних стереотипів.
На основі успіхів наших оборонців у частини військовозобов’язаних сформувалося відчуття швидкої Перемоги. Їм здалося, що війна обійде їх стороною, а Перемогу здобудуть і без їхньої участі.
Але жорсткі закони війни диктують іншу реальність. Переконаний, що до вступу закону про мобілізацію у дію, у всіх цих громадян було достатньо часу, щоб скорегувати розуміння поточного моменту, уладнати особисті справи та обрати спосіб, як потрапити до війська.
«Поповнення Сил оборони — це не тільки про цифри, але й про рівень особистих якостей, свідомості тих, хто долучається до війська»
— Негативний вплив здійснюють перестороги та побоювання щодо умов військової служби. За окремими винятками, вони є результатом відвертої брехні або ж умілого використання, спотворення ворожими ІПСО якоїсь проблеми, масштабування та поширення її соціальними мережами.
Певною мірою це ставало можливим через прогалини в минулих стратегіях комунікації різних рівнів оборонного відомства.
Що стосується суворості окремих норм закону, то спрямовуються вони насамперед на тих, у кого не вистачає сил, сміливості самостійно ухвалити рішення і наважитися добровільно стати захисником України.
Тут має діяти і визначена норма примусу, і невідворотності її застосування. Але й до цієї категорії мають бути розроблені спеціальні заходи підтримки, допомоги щодо введення їх у стрій, формування якостей відповідного ґатунку для виконання бойових завдань.
Загалом, потрібний системний та комплексний підхід до комунікації та взаємодії з військовозобов’язаними кожної хвилі, із суспільством, її спрямування на кожну цільову аудиторію. Але головне — щоб в її основі був Діалог.
Чим важчі рішення в умовах війни, тим кращою має бути комунікація, роз’яснення, переконання, реагування на інформаційні виклики, перестороги, стереотипи, що періодично з’являються в суспільстві. Це справжня битва за довіру людей, їхній свідомий вибір на користь двох опцій — або воювати, або працювати на Перемогу.
Хочу наголосити, що поповнення Сил оборони — це не тільки про цифри, але й про рівень особистих якостей, свідомості тих, хто долучається до війська.
Чим сильніші будуть інформаційні, культурно-просвітницькі заходи з формування цих якостей та свідомості, тим більш морально, психологічно, ідеологічно загартованими будуть військовозобов’язані, тим кращою буде підтримка з боку суспільства рідних та близьких Захисників і Захисниць.
Все це ми обговорювали з новопризначеними очільниками МО, ЗС, і можу підтвердити, що є повне розуміння того, як покращувати комунікаційну стратегію.
Ба більше, багато хто з моїх колег, знайомих відзначають, що сторінки у фейсбуці пана Умєрова та Сирського посіли перші місця у списку їх джерел оперативної інформації про те, що відбувається на лінії фронту, загалом у ЗС.
«Покладаємося на допомогу та підтримку з боку тих, хто має більш як дворічний досвід бойових дій»
— На вашу думку, на яких пересторогах військовозобов’язаних слід зосередитись насамперед?
— Якщо коротко, то переважна їх більшість зводяться до такого: тривалість та якість підготовки перед відправкою на фронт; гарантія призначення на посади за обраною спеціалізацією; гарантія соціального пакета на період мобілізації, і особливо на випадок поранень, втрати працездатності.
За цими напрямами має вибудовуватися стратегічна комунікація з військовозобов’язаними за рівнями відповідальності, тобто фахівцями МО, ЗС, державних органів, а також представниками бригад.
Кожен, хто долучається до Сил оборони, члени його родини — повинні мати чітку інформацію про свої права, тобто, що робити, до кого звертатися, якщо когось із них спіткала ситуація, пов’язана з порушеннями щодо підготовки, призначення на посаду за обраною спеціалізацією чи затримками із соціальним захистом.
Окрім цього, кожна посадова особа у війську також повинна бути поінформована про зазначені права і розуміти відповідальність за їх порушення.
Ми покладаємося на допомогу та підтримку з боку тих, хто має більш як дворічний досвід бойових дій, в адаптації до умов військового буття новоприбулих у військові підрозділи.
Їхні враження, якими вони діляться з рідними та близькими, повинні бути не менш переконливими, ніж офіційні джерела інформації на підтримку тих заходів, що вживаються для посилення обороноздатності країни.
Ще раз хочу нагадати слова з виступу бойового генерала Юрія Содоля в залі парламенту напередодні ухвалення законопроєкту про мобілізацію — нам необхідно Перемогти, а потім вже з’ясовувати, хто в чому був правий, а хто помилявся.
Отже, допоки ми єдині — ми непереможні.
