Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
За класичним визначенням, експансія – це розширення сфери панування, впливу, прагнення однієї держави до захоплення ресурсів та інфраструктури, а також ринків збуту в інших країнах. російська федерація проводить доволі агресивну експансивну політику не лише в сусідніх із нею країнах Європи та Азії, а й на інших континентах.
Про захоплення ресурсів, інфраструктури та вплив на споживачів у конкретному випадку російської експансії на африканському континенті кореспонденту АрміяInform розповів кандидат технічних наук, донедавна директор з інтегрованих комунікацій НАК «Нафтогаз України», а нині – військовослужбовець ЗСУ Максим Білявський:
– Найперше – це ресурси. Тут інтерес держави-агресора вже проник у галузь видобутку урану, літію, золота, бокситів, марганцю, хромових руд, нафти й газу. Окремо потрібно звернути увагу на спробу кремля встановити контроль над водними ресурсами, які є базисом продовольчої та, відповідно, економічної безпеки країн Африки.
Наприклад, існує кілька проєктів із спорудження гідроелектростанцій на річці Ніл, які з одного боку дозволять збільшити кількість виробленої електроенергії для регіону, але з іншого – встановити регуляторний інструмент по доступу інших країн до водних ресурсів.
Окрім цього, кремль прямо спекулює навколо продовольчого імпорту в країни Африки і намагається інсталювати механізм залежності від російських компаній, що постачають вкрадене збіжжя.
Тепер декілька слів про уран. У 2021 році, держава-агресор розгорнула політику експорту ядерних технологій та обладнання, ініціювавши будівництво 15 ядерних реакторів у різних куточках світу. Вузьким місцем такої стратегії агресора, незважаючи на доволі розвинуту інфраструктуру по переробці та збагаченню, є наявність сировини – урану.
Через це, Росатом в останні кілька років збільшує свій ресурсний портфель, зокрема через встановлення контролю над родовищами у Танзанії. Загалом, розширення можливостей агресора на мапі ядерних технологій – є одним із головних викликів, оскільки росія має доступ до понад 40% світових потужностей переробки та збагаченню, що дає можливість переробляти уран на паливо для ядерних реакторів.
Очевидно, що довгострокова ціль агресора – це встановлення залежності світових країн, але тепер мова йде не про природній газ, а про ядерне паливо.
У цьому контексті, між іншим, доречно згадати про інтереси Франції у країнах Африки, яка оперує одним із найбільших парків ядерних реакторів й, відповідно, має пряму залежність від ядерного палива. На цьому фоні, вже тривалий час існує протистояння між росією та Францією за прямий та непрямий вплив на країни Африки.
Підсумовуючи тему урану, росія має на меті взяти під повне управління уранові родовища Нігеру, Танзанії й збільшити енергетичну залежність Франції від Москви, отримавши важелі впливу на Париж.
По-друге, інфраструктура. З точки зору стратегії, агресор має на меті розділити Африку поясом нестабільності й забезпечити контроль над головними логістичними шляхами між південною та північною частинами континенту.
Водночас з цим, кремль має на меті заблокувати реалізацію проєкту «Транс-сахарський газопровід» із доставки 30 млрд. куб. м газу через Нігер та Алжир до Середземноморського узбережжя Європи.
Продовжуючи тематику енергетичної інфраструктури, агресор намагається збільшити свої можливості по використанню тіньового флоту для експорту нафти та нафтопродуктів у треті країни під прапором африканських країн, насамперед, Габону.
Безумовно, агресора цікавить портова інфраструктура країн Африки, і він буде намагатись спорудити логістичний пояс між Індійським та Атлантичним океанами.
По-третє, споживачі. Окрім ресурсного та інфраструктурного захоплення, росія намагається встановити контроль над суспільно-політичними настроями в Африці. Наприклад, згідно з даними останнього публічного соціологічного дослідження – 42% населення семи західноафриканських та центральноафриканських країн схвально оцінюють політику кремлівських тиранів.
Таким є результат багаторічної радянської та російської пропаганди. Раніше – комуністична пропаганда поширювалась шляхом навчання студентів із африканських країн в радянських університетах, а тепер кремлівські наративи поширюються через супутникову трансляцію телеканалу RT з охопленням більше 100 млн. глядачів та мережу ботів у соціальних мережах.
Також є випадки, наприклад у Центральноафриканській республіці, коли росія продовжує використовувати напрацьовані ще у радянські часи майданчики – радіостанції для поширення власної пропаганди, яка подається у формі нібито боротьби з колоніалізмом, а насправді – це неоколоніалізм у найгірших його проявах.
Мета такої комунікаційної стратегії ворога – нівелювати у франкомовних країнах вплив Франції, забезпечити підтримку більшості країн Африки на міжнародній арені політики Кремля, а також створити сприятливі умови для політики КНР у Африці.
Максим Білявський констатує, що наразі росією сформований найбільший військовий контингент на Африканському континенті порівняно із усіма іншими країнами, що мають тут свій інтерес.
Експерт також вважає, що аналогічну політику росія реалізовує й у Венесуелі.
– З точки зору ресурсів, кремль має на меті контролювати експорт венесуельської нафти на світовий ринок з метою регулювання цін на високому рівні, що безумовно наносить шкоду США, як одному з найбільших споживачів «чорного золота». Таким чином, агресор розглядає Венесуелу, як своєрідний форпост у традиційно стратегічній зоні впливу США.
Для закріплення цього впливу, росія вдається до найбільш брудних стратегій, зокрема намагається контролювати місцеві кримінальні угрупування, впливати на обіг заборонених речовин, а також регулювати потік мігрантів до США через інспірування хаосу у Венесуелі.
Тут доречно згадати, що найбільший наплив нелегальних мігрантів до США за останні 50 років у кількості більше 3 млн. осіб на рік (венесуельці складають найбільшу частину) нещодавно утворив у США глибоку політичну кризу і змусив широкі маси та американських політиків переключити фокус увагу з проблематики нечуваного вторгнення росії в Україну на врегулювання кризи на мексикано-американському кордоні.
Очевидно, що весь комплекс агресивних та замаскованих заходів, що реалізовує кремль у Африці та Венесуелі – це загроза глобальній безпеці та демократичному устрою всього світу.
