У Маневицькому районному суді Волинської області винесли вирок адміністратору популярної Viber-спільноти, який протягом майже року інформував тисячі підписників про місця проведення…
Прохолодний весняний ранок. Сонце ледь визирнуло з-за обрію. На траві добре помітно іній — вночі ще підморожує.
Попри гучну канонаду артилерійських вибухів, які раз у раз примушують ледве не до землі пригинатись, трійко воїнів розпочинають свій черговий день на війні.
Знайомимось: В’ячеслав — «Стів», Андрій — «Рой» та Сергій — «Яхта». Це екіпаж безпілотного авіаційного комплексу, або, як вони себе називають: безпілотники — «Лелека-100».
Вони щодня на бойовому чергуванні. Вони — «очі» однієї з бригад, яка боронить Україну на гарячому Бахмутському напрямку. Вони ті, хто виявляє техніку, зосередження піхоти противника далеко від переднього краю. Також вони фіксують пересування ворожих військ, корегують по них вогонь артилерії, а ще виконують безліч інших завдань.
До широкомасштабного вторгнення росіян в Україну ніхто із цих хлопців і гадки не мав, що служитиме у війську, а про те, що будуть пілотами, — їм навіть не снилось.
Так, «Стів», командир екіпажу, працював… далекобійником на одній із фірм у США. «Рой» — душа команди, був архітектором і дизайнером, «Яхта» — «технічна думка», як його називають поміж себе хлопці, — метрологом. Така от доля в кожного — своя.
На запитання, як вони стали екіпажем, першим відповідає «Рой»:
— Коли восени позаминулого року ми у складі тоді зовсім іншого підрозділу відбивали противника під Авдіївкою, як звичайні стрільці, стало зрозумілим, що війна ведеться вже зовсім іншими методами — високотехнологічними.
Адже що вдієш без «очей» на полі бою, не знаючи, де противник, не спостерігаючи за його пересуванням, а відтак, не знаючи його намірів чи задумів у подальшому.
А всидіти в окопах, коли над тобою денно і нощно кружляє їхній «стерв’ятник», просто неможливо. Тоді ми втрачали побратимів, зазнавали поранень, ушкоджень — внаслідок скидів.
Чи не найпершими зі свого підрозділу ми через волонтерів, знайомих, рідних збирали гроші і купували дрони, на той час ще доволі примітивні, аматорські, як кажуть.
Утім, знаєте, ми відчули, що стало значно легше протидіяти — ми бачили противника, ми намагались вгадати його подальші наміри і знищували. Адже мали тепер «очі», які не змикались і виручали нас.
Багато, звісно, втрачали своїх «пташок» через брак навичок і знань, та з часом знань і досвіду ставало все більше. Але саме завдяки «квадрикам» вдалося зберегти багато життів побратимів, — говорить солдат.
Як з’ясувалося в розмові, до цієї бригади хлопці потрапили вже з бойовим досвідом аеророзвідки. Тому під час розподілу за штатом, питання, куди їх призначати, навіть не виникало — до роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.
«Стів», командир, розповідає про перше знайомство і початок роботи із серйозними БпАК на кшталт «Лелеки»:
— З першими польотами зрозуміли, що можна літати вище і якомога далі, довше перебувати в повітрі. Такі можливості відкрили нам військові безпілотники літакового типу.
Це зовсім інший рівень, який потребує специфічних знань. Нам тоді їх конче не вистачало. Але згодом випав великий бонус — ми отримали змогу поїхати і навчитися всьому тому, що робимо зараз.
— Чим саме відрізняється їхній літак від інших БПЛА, чим він унікальний?
— По-перше, — до розмови долучається «Яхта», — від квадрокоптерів та різного роду цивільних аматорських безпілотників, які ми раніше пристосовували в бою, цей апарат створювався як спеціалізований.
Адже призначений для ведення розвідки бригадного рівня, має в рази більший радіус дії та значно стійкіший до ворожих засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ).
Бували випадки, коли через потужний вплив ворожої РЕБ ми втрачали зв’язок з нашим літаком, але все одно повертали його на базу. Інші б уже не повернулись.
За словами пілота, керування цим літаком більше нагадує роботу програміста, ніж пілота «мавіка» чи FPV. Адже відповідно до польотного завдання, він задає маршрут, висоту польоту в різних його точках, за потреби вносить корективи.
— Тому пульт з ручним керуванням використовується лише під час зльоту і посадки, — з іронією каже «Яхта».
Дуже кортіло запитати, як проявив себе «Лелека» в бойових умовах, адже тривалий час бригада виконує бойові завдання на Бахмутському напрямку. Але щоразу хлопці поринали у свою роботу, доповідали без кінця по радіостанції, комусь надсилали координати, навіть сварились, що хтось на іншому кінці дроту занадто повільно реагує на їхні доповіді.
— Зі «свіжого», нещодавно в наш стрім потрапив ворожий «монстр» — 203 мм САУ «Піон», — розповідає «Стів». — Після нас по ньому вдало відпрацювала наша арта. А в січні ми «засікли» кілька «Градів» окупантів, але артилерія нашої бригади на такій відстані дістати їх не могла. Тоді на допомогу прийшов HIMARS дружнього підрозділу.
Лише зараз стало помітним, що на фюзеляжі «Лелеки» — чотири намальовані ракети. Зазвичай для авіаторів подібні позначки означають їхні маленькі перемоги. Але тут — має бути навпаки.
— Що це?
— Це чотири наші з «Лелекою» життя. Перші два з’явились торік влітку. Того серпневого дня на околицях Бахмута «Лелека» помітив ворожий зенітно-ракетний комплекс «Стріла-10». Противник теж нас помітив. І не вагаючись вистрілив ракетою. Потім — ще однією. Як вдалося втекти, самому богу безпілотників відомо. Тоді «Рой» започаткував таку традицію — наносити щоразу їхні ракети на нашу «пташку», — посміхається «Яхта».
На столі у хлопців поряд з робочим комп’ютером лежала книжка. На обкладинці — біла чапля, така ж, як і та, що зображена на патчі «Роя». Виявляється, «Рой» ще й долучився до видання віршованої збірки про тих, з ким мав честь служити раніше. Багатьох з них немає серед живих.
— Але пам’ять про них — навіки у моєму серці, — коментує чоловік. — Ідея видання цієї книжки виникла в мого приятеля. Разом з ним ми воювали на початку широкомасштабного вторгнення. Вирішили так вшанувати пам’ять про побратимів. Він гарно пише вірші, а я ілюстрував збірку. Так і побачили світ наші «Акорди війни». А «Біла чапля» — це наш символ воскресіння, наш — мого підрозділу, з яким два роки тому я пройшов пекельне горнило війни.
Час поволі спливав, поки ми спілкувалися. А «Лелека» невдовзі повертався з далекого польоту.
Фото 22 ОМБр
