Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
4 березня 2022 року. Розпал широкомасштабного вторгнення. Військові рф тільки і мріють про Одесу та безбожно завдають ударів по місту. 12:00. З-за хмар вилітають два ворожі Су-34 на друге коло — і тут миттєвий постріл з ПЗРК «Ігла». Звук вибуху і очікування...
В ексклюзивному інтерв’ю для кореспондентки АрміяInform моряк Дмитро поринув у спогади про перший випадок за весь час російсько-української війни збиття Су-34 противника з корабля, про морський бій з фрегатом «адмірал макаров» та про відбиття атаки «шахедів».
— Я цей день доволі добре пам’ятаю. Метушня панувала всюди, але ми з побратимами намагалися підтримувати одне одного і жартувати. Небо тоді було доволі хмарне, і навіть не було чутно гулу від ворожих Су-34. В одну мить, з-під хмар, на відстані 1,5 км від нашого корабля випірнула пара «сушок» противника. Почали працювати по місту… — згадує Дмитро.
Моряк одразу схопив ПЗРК «Ігла». Його корабель ринувся назустріч Су-34, які повинні були заходити на друге коло. Дмитро очікував. Щойно повітряні судна рашистів випірнули з-під хмар і хотіли повертатися назад, Дмитро зробив пуск. Вибух, тріскіт і очікування.
— Я одразу пішов, взяв другий снаряд і сподівався, що другий Су-34 теж повернеться, але він втік. Минуло приблизно 30 хвилин, і нам підтвердили, що ворожий літак збито. Перше, що я сказав після цієї новини: «Ласкаво просимо у пекло!». Ми всі були нереально щасливими.
Дмитро згадує, що перші два місяці від початку широкомасштабного вторгнення були найважчими, адже суші вони взагалі не бачили. Зв’язку в моряків теж не було, хіба що короткі і такі рідкісні миті, щоб на хвильку сказати рідним: «Я живий». Невідомість від того, що відбувається в рідній країні, яка охоплена кривавою війною, просто зводила з розуму…
— В мого тата день народження був за декілька днів після того, як я збив Су-34. Тоді нам вдалося поговорити по телефону. Він одразу почав просити мене берегти себе, а я йому просто відповів, що збив ворожий літак. Тоді батько дуже яскраво висловив свої емоції…
Невдовзі після приземлення зухвалого пілота противника, екіпаж Дмитра прийняв морський бій в акваторії Чорного моря проти фрегата «адмірал макаров».
— Ми вже виконали своє завдання і поверталися назад, як відчули, що хтось підло стріляє нам у спину. Тоді нам передали, що це фрегат. Ми вирішили підвести його максимально близько до суші, і вже там по ньому відпрацювали наші артилеристи. Це було так феєрично, що «адмірал макаров» тікав на повних парах аж до Севастополя, — розповів Дмитро.
На суші моряки бувають вкрай рідко. Роботи вистачає, адже противник постійно намагається обстрілювати Одесу «шахедами» та ракетами.
— Коли ворог обстрілював Морський вокзал, то ми відбивали ту атаку. Перший «шахед» приземлився за 50 метрів від нашого корабля. Наступний летів прямо в нас, і ми збили його чергою з кулемета, потрапивши в крило. Він впав за 10 метрів від нас, і всіх тоді добряче омило водою. Далі в нас було планове переміщення. Щойно ми відійшли, прямо на нашу точку летіло все вороже лайно. Пощастило…
Зенітник розповідає, що з дитинства марив морем. Його дід і прадід теж були моряками.
— На війні мало позитивного, але, коли ми заходимо в порт і бачимо вранці, як сонце тільки прокидається з-за обрію, а морський штиль заспокоює своєю величною та кришталевою прозорістю, то розумієш, що це — найдивовижніше, що тобі доводилося бачити. Як би важко не бувало, то все буде в минулому, а майбутнє в нас усіх буде тільки добрим.
Дмитро каже, що мріє збити ще декілька Су-34, Су-57 та Іл-76. Головне — щоб в останньому був той, хто приніс нашій рідній Україні стільки горя.
