Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини. Саме тому в 40-й…
Побратими «Марс» і «Сем» проходять службу в окремому стрілецькому батальйоні «Степові вовки» окремої механізованої Степової бригади вже майже два роки. Разом вони пройшли пекло боїв на Донеччині, а тепер боронять одну з найскладніших ділянок фронту під Куп’янськом.
Аби нищити російських окупантів, які пішли великою навалою на Неньку, «Марс» покинув прибуткову справу за кордоном та повернувся на рідну Хмельниччину. Відразу прибув до ТЦК та СП, де був приписаний — по-іншому чоловік не міг:
— Якби я не повернувся, не взяв до рук зброю, докоряв би собі все життя. Зараз моя совість чиста, — ділиться чоловік.
Військову службу захисник України розпочав з посади стрільця. Згодом попросився у керівництва опанувати справу гранатометника — каже, дуже полюбляє цей вид озброєння:
— Це дійсно цікаво — координати, кутомір, наводка. А яке задоволення отримуєш, коли вдається поцілити по ворогу з першого пострілу! — посміхається армієць.
За два роки військової служби чоловік побудував неабияку кар’єру: після боїв на Донбасі отримав сержантське звання, обійняв посаду головного сержанта взводу, потім роти. А нещодавно «Марс» очолив один з підрозділів батальйону та очікує на наказ про присвоєння першого офіцерського звання.
У день нашого приїзду командир вручив армійцю державну нагороду «За військову службу Україні». На запитання «За що отримав медаль?» «Марс» скромно відповідає, що керівництву видніше. А він просто робить те, що має робити кожен громадянин України — наближає нашу перемогу!
Побратим, а за сумісництвом земляк «Марса», військовослужбовець на псевдо «Сем» теж очолює один з підрозділів малої ланки. Чоловік розповідає, що повістку про мобілізацію отримав за день до того, як розпочалася велика війна. 24 лютого він був уже біля дверей ТЦК та СП:
— Але так збіглося, що за кілька днів до цього я подав документи на заміну паспорта. Тому без нього до лав ЗСУ мене ніхто брати не хотів.
«Сему» довелося очікувати кілька місяців, допоки сервісні центри не поновлять роботу. Щойно документ, що посвідчує особу, опинився в чоловіка на руках, він не став зволікати та прибув до ТЦК та СП з твердим наміром — негайно приєднатися до українського війська!
Уже незабаром після формування стрілецького батальйону, де армієць обійняв посаду стрільця, підрозділ відправився на Донбас — обороняти населений пункт Піски. Колишні вчителі, офіціанти, будівники дали гідну відсіч загарбникам, хоча і зазнали втрат.
— Ми, суто цивільні, побачили там війну, як вона є: артилерійські обстріли, стрілецькі бої, «м’ясні» штурми окупантів.
«Сем» каже, що було страшно, іноді охоплювало почуття безнадії і безмежної втоми, але справжнє братерство, жага помститися за кожного загиблого товариша, допомогли опанувати емоції — ворог тоді так і не зміг взяти Піски.
А «Марс» згадує, що обстановка на цій ділянці фронту була настільки загостреною, що навіть у відносному тилу ніхто не почувався в безпеці.
Військовий згадує випадок, коли разом з командиром розвозив по позиціях провіант. Дорогою їх переслідувала ворожа «пташка»: окупанти скинули поруч з автівкою два снаряди від ВОГ — до найближчого блокпоста, де можна було сховатися, армійці доїхали на голих дисках від колес.
Наразі товариші разом зі своїм батальйоном боронять одну з ділянок фронту. Впевнені — московити не полишили планів захопити Україну. А ось тактику ведення бою орки змінили — замість «м’ясних» штурмів закидують українських захисників з російської території КАБами і ракетами, б’ють з мінометів та артилерії. Але це вже не лякає бійців, пекельний вогонь Донеччини загартував «Степових вовків» — будь-якої миті вони ладні дати ворогові відповідь.
