Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини. Саме тому в 40-й…
На позицію до бійців окремого стрілецького батальйону «Степові вовки» Окремої механізованої Степової бригади ЗСУ кореспондентка АрміяInform рушає разом з командиром цього підрозділу Андрієм.
Перед поїздкою проходимо суворий інструктаж із дотримання заходів безпеки, одягаємо засоби захисту. Аби дістатися до пункту призначення, вмощуємось у брудний від слобідського чорнозему пікап — дорогою до місця нашої зустрічі автівка зав’язла в лютневій багнюці прифронтових полів та несемося бездоріжжям фронтової Харківщини.
До лінії зіткнення з російським ворогом тут якихось кілька кілометрів. До кордону з московією — і того ближче… Андрій особливо не обирає дорогу — в безпосередній близькості від москалів важлива швидкість, адже орки — народ підступний: полює як з повітря, так і з землі…
Ховаємо пікап у капонір поблизу та швидко пересуваємося до окопів. З боку фронту лунають постійні вибухи, а в повітрі будь-якої миті може з’явитися ворожа «пташка». Отже, лише тут почуваємося у відносній безпеці.
Зустрічає нас командир взводу на псевдо «Марс». Саме він став «винуватцем» нашої поїздки сюди — сьогодні армієць отримує державну нагороду з рук командира.
«Урочистості» тривають не більш ніж хвилину — у тісному приміщенні криївки, у присутності двох побратимів «Марса», і нас, медійників, які із захватом фільмують процес — не так часто на власні очі можна побачити, як вручають нагороду від президента країни. А далі у хлопця — знову служба, адже на війні часу на розмірковування немає.
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
Упродовж двох років великої навали орків «Степові вовки» пройшли випробування ворожим вогнем на Донеччині і Харківщині. Цю ділянку фронту армійці боронять вже понад рік. (фото 3а)
За цей час хлопці облаштували тут нехитрий побут — мають все необхідне для більш-менш «комфортного» життя: укріплені сухі бліндажі, в яких постійно горять теплі буржуйки, кухня з гарячим обідом, холодильником, чайником і запашною кавою, вбиральні і душ.
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
І навіть окопи тут обладнані «за останнім словом» — стіни обшиті деревом, а за рахунок крейдяного ґрунту ноги не в’язнуть у багнюці.
За час перебування на цих позиціях обзавелися хлопці й невеликим «господарством»: двома котами та собакою на ім’я Васильович — на честь повара, який підгодовував тварину.
Мурлик бійці привезли сюди вимушено — були часи, коли вони просто потерпали від навали мишей. Розповідають, що гризуни знахабніли так, що просто ходили по обличчях хлопців, поки ті відпочивали. Тепер Багіра й Адвокат врятували бійців від окупантів-гризунів.
Васильович став «бойовим собакою» понад рік тому — армійці знайшли тварину в одному зі зруйнованих окупантами селищ — покинутого, голодного і хворого…
— Він кілька разів повертався до рідної домівки в село в пошуках господарів, але одного разу прийшов до нас назавжди. Мабуть, зрозумів, що там на нього ніхто не чекає, а тут його люблять і годують, — розповідає «Марс».
Тепер Васильович виконує функцію такої собі сигналізації — повідомляє про обстріл, що наближається, і голосно інформує «побратимів» про появу ворожих дронів у повітрі.
Та й хлопці завжди напоготові — хтось із них постійно перебуває на варті, а поряд — антидронова рушниця українського виробництва.
— Це озброєння дуже просте у використанні: направив на ворожий дрон, натиснув на гачок і чекаєш, поки в безпілотника не сяде батарейка та він не впаде, — пояснює боєць на позивний «Швидкий».
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
Та ударні дрони росіян не єдина проблема, яка докучає українським захисникам. Нерідко гатять загарбники з мінометів та артилерії. А останнім часом побільшало обстрілів з авіації:
— Здебільшого запускають вони КАБи та ракети з території росії. На нашу територію не залітають, оскільки мають сумний досвід — бояться бути збитими, — зазначають «Степові вовки».
Та якою б складною не була обстановка на ділянці їхньої відповідальності, як би не було морально складно — бійці пильно стежать за ворогом, готові до будь-яких дій росіян та ладні дати відповідь будь-якої миті, адже Україна — понад усе.
