Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
На позицію до бійців окремого стрілецького батальйону «Степові вовки» Окремої механізованої Степової бригади ЗСУ кореспондентка АрміяInform рушає разом з командиром цього підрозділу Андрієм.
Перед поїздкою проходимо суворий інструктаж із дотримання заходів безпеки, одягаємо засоби захисту. Аби дістатися до пункту призначення, вмощуємось у брудний від слобідського чорнозему пікап — дорогою до місця нашої зустрічі автівка зав’язла в лютневій багнюці прифронтових полів та несемося бездоріжжям фронтової Харківщини.
До лінії зіткнення з російським ворогом тут якихось кілька кілометрів. До кордону з московією — і того ближче… Андрій особливо не обирає дорогу — в безпосередній близькості від москалів важлива швидкість, адже орки — народ підступний: полює як з повітря, так і з землі…
Ховаємо пікап у капонір поблизу та швидко пересуваємося до окопів. З боку фронту лунають постійні вибухи, а в повітрі будь-якої миті може з’явитися ворожа «пташка». Отже, лише тут почуваємося у відносній безпеці.
Зустрічає нас командир взводу на псевдо «Марс». Саме він став «винуватцем» нашої поїздки сюди — сьогодні армієць отримує державну нагороду з рук командира.
«Урочистості» тривають не більш ніж хвилину — у тісному приміщенні криївки, у присутності двох побратимів «Марса», і нас, медійників, які із захватом фільмують процес — не так часто на власні очі можна побачити, як вручають нагороду від президента країни. А далі у хлопця — знову служба, адже на війні часу на розмірковування немає.
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
Упродовж двох років великої навали орків «Степові вовки» пройшли випробування ворожим вогнем на Донеччині і Харківщині. Цю ділянку фронту армійці боронять вже понад рік. (фото 3а)
За цей час хлопці облаштували тут нехитрий побут — мають все необхідне для більш-менш «комфортного» життя: укріплені сухі бліндажі, в яких постійно горять теплі буржуйки, кухня з гарячим обідом, холодильником, чайником і запашною кавою, вбиральні і душ.
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
І навіть окопи тут обладнані «за останнім словом» — стіни обшиті деревом, а за рахунок крейдяного ґрунту ноги не в’язнуть у багнюці.
За час перебування на цих позиціях обзавелися хлопці й невеликим «господарством»: двома котами та собакою на ім’я Васильович — на честь повара, який підгодовував тварину.
Мурлик бійці привезли сюди вимушено — були часи, коли вони просто потерпали від навали мишей. Розповідають, що гризуни знахабніли так, що просто ходили по обличчях хлопців, поки ті відпочивали. Тепер Багіра й Адвокат врятували бійців від окупантів-гризунів.
Васильович став «бойовим собакою» понад рік тому — армійці знайшли тварину в одному зі зруйнованих окупантами селищ — покинутого, голодного і хворого…
— Він кілька разів повертався до рідної домівки в село в пошуках господарів, але одного разу прийшов до нас назавжди. Мабуть, зрозумів, що там на нього ніхто не чекає, а тут його люблять і годують, — розповідає «Марс».
Тепер Васильович виконує функцію такої собі сигналізації — повідомляє про обстріл, що наближається, і голосно інформує «побратимів» про появу ворожих дронів у повітрі.
Та й хлопці завжди напоготові — хтось із них постійно перебуває на варті, а поряд — антидронова рушниця українського виробництва.
— Це озброєння дуже просте у використанні: направив на ворожий дрон, натиснув на гачок і чекаєш, поки в безпілотника не сяде батарейка та він не впаде, — пояснює боєць на позивний «Швидкий».
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
-
- Фото: Оксана Іванець /АрміяInform
Та ударні дрони росіян не єдина проблема, яка докучає українським захисникам. Нерідко гатять загарбники з мінометів та артилерії. А останнім часом побільшало обстрілів з авіації:
— Здебільшого запускають вони КАБи та ракети з території росії. На нашу територію не залітають, оскільки мають сумний досвід — бояться бути збитими, — зазначають «Степові вовки».
Та якою б складною не була обстановка на ділянці їхньої відповідальності, як би не було морально складно — бійці пильно стежать за ворогом, готові до будь-яких дій росіян та ладні дати відповідь будь-якої миті, адже Україна — понад усе.
