Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Ми продовжуємо розповідати про перші дні великої навали орків на Харківщину. Сьогодні читачі дізнаються про бої за Малу Рогань, контрнаступ та затримання родини білорусів, які були агентами кремля.
Сергій Богдановський, командир роти швидкого реагування «Схід» полку поліції особливого призначення ГУ НП в Харківській області
З початку прикритої агресії росії на сході України підрозділ «Схід» залучався до виконання різного плану завдань — як бойових, так і фільтраційних, роботи на блокпостах та з місцевим населенням в прифронтових містах Донецької і Луганської області. В Харкові правоохоронці брали участь в силовій підтримці під час проведення слідчих дій — обшуках, затриманнях фігурантів злочинів, зокрема із застосуванням зброї, патрулювали місто.
За кілька місяців до великої навали московитів, Сергій разом з побратимами почали готуватися до майбутньої війни, яка, знали — неминуча:
— В грудні 2021 року був створений Штаб опору, до складу якого входив і я, представники Нацкорпусу, нинішні командири спецпідрозділу «Кракен» та інші патріоти міста.
Напередодні широкомасштабного вторгнення Богдановський на кілька днів поїхав у справах до Маріуполя.
— Я зустрівся з побратимами. Ми дуже круто поспілкувалися, жартували на тему війни. 23 лютого 2022-го я повернувся до Харкова і одразу був задіяний до слідчих дій: ми відпрацьовували продаж заборонених препаратів в аптечних пунктах, тож опинився вдома я близько 3-ї години ночі.
Прокинувся Сергій вранці не від будильника, а від того, що хтось просто виламував двері оселі.
— Це був мій товариш. Напередодні ми посварилися, і почувши від нього — почалася війна, я подумав, що це якийсь злий жарт. На жаль, це було правдою, — згадує офіцер.
Перший день великої навали орків минув у службових виїздах — допомозі в евакуаціях, відпрацюванні різноманітної інформації, яка надходила: про мародерство, перестрілки. Зокрема, було багато повідомлень про захід російських ДРГ у місто.
— Це все треба було перевіряти. І ми старалися, як могли, адже людям було важливо бачити поліцію в місті — втілення стабільності порядку і влади, — розповідає Сергій.
Правоохоронець згадує, що в перші дні широкомасштабного вторгнення було ліквідовано багато «сплячих осередків» — російських спецпризначенців, які заздалегідь приїхали в Харків та чекали сигналу.
— У одного чоловіка, якого ми затримали, брат був підполковником армії рф. І затриманий передавав йому інформацію.
З посмішкою Богдановський розповідає про випадок, коли було затримано родину громадян Білорусі, які прибули в Харків за пів року до початку повномасштабного вторгнення. Про них повідомили сусіди — надійшов дзвінок про те, що родина поводиться дивно, відсторонено, уникає будь-якого спілкування.
— Це було так феєрично! Ми проникаємо до оселі, а там по телевізору «соловйов-онлайн», і всі члени родини сидять дивляться це «шоу». Глава сімейства не здавав інформацію десь два-три дні, а потім таки заговорив. Виявилося, що агент дуже «жирний» трапився.
А далі було 27 лютого 2022 року — перше зіткнення з російськими диверсантами, які проникли на територію міста на броньованих «Тиграх». Це відбулося близько 8-ї ранку біля будівлі Служби безпеки України.
— Я так думаю, вони мали намір проникнути всередину і захопити управління Служби безпеки, але щось пішло не так, — посміхається Сергій.
Українські правоохоронці-спецпризначенці відкрили по росіянах вогонь з великокаліберного кулемета, тому ті були вимушені змінити плани і відійти. Згодом з’ясувалося, що це були російські спецпризначенці гру, яких було ліквідовано в школі № 134.
2 березня 2022 року російські терористи завдавали ракетного удару по Управлінню Нацполіції та СБУ в Харкові.
З сумом Сергій згадує товаришів, які загинули в той день: Максим Волік, командир 3-го взводу, який одружився за три дні до загибелі, Богдан Тарусін, що перевівся в роту особливого призначення за два тижні до широкомасштабного вторгнення і, фактично, не встиг навіть вникнути в справи.
Помер від отриманих травм Олександр Клушин — тренер колективу ультрас; колишній військовослужбовець Євген Заливацький, брат одного з товаришів Сергія, тіло якого так і не знайшли. Він і досі вважається зниклим безвісти. Ці хлопці приєдналися до поліцейських в якості добровольців.
До 15-го березня «Схід» виконував суто поліцейські завдання, а 16 числа правоохоронці приєдналися до решти підрозділів Сил безпеки та оборони — вибивали ворога на підступах до селища Мала Рогань.
— До мене тоді звернувся побратим — в його підрозділі був СПГ, але не було людини, яка б могла ним користуватися. То ж ми вирішили допомогти, — згадує Сергій.
Задачею на той момент було знищити російських спецпризначенців, які стояли в лісосмузі поблизу селища.
— Орки почувалися там досить безкарно — ходили в повний зріст. Аж до тих пір, поки ми не почали по них працювати, — розповідає офіцер.
17 березня правоохоронці нанесли вогневе ураження по ворожих позиціях: було спалено МТЛБ, ліквідовано ПТУР, а також відкрито власний рахунок «хороших рускіх».
Після звільнення Малої Рогані та Вільхівки «Схід» брав участь в подальших бойових діях як піхота. Сам Сергій займався евакуацією поранених на Форді F-150, який надав йому один з підприємців Харкова. За період Харківської кампанії на його рахунку близько тридцяти врятованих життів українських бійців. Також Богдановський повернув рідним вісім тіл загиблих захисників України…
Були випадки, коли офіцер опинявся на межі життя і смерті. 18-го травня 2022 року під час звільнення селищ Веселе та Мале Веселе, по його автівці, в якій знаходилися вісім 300-тих, відпрацювали танки і російська «вертушка». Сергій згадує, що від загибелі їх відділяло якихось 50 метрів.
— Я не знаю, кому мені треба молитися за свій фарт, але він є і я його люблю, — посміхається поліцейський.
Після контрнаступальної операції Сил безпеки і оборони на Харківщині, Сергій Богдановський разом з його підрозділом брав участь в боях за Бахмут у складі зведеного загону НПУ «Еней», де був поранений.
На наступний після нашого інтерв’ю день офіцер відправився в чергове службове відрядження.
Роман Зуй, колишній командир танкового батальйону Окремої, на той момент — механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка
24 лютого 2022 року підполковник зустрів у складі загальновійськового резерву в районі зосередження українських військ неподалік Чугуєва.
Офіцер розповідає, що в той день о 5.20 ранку його підрозділ отримав бойове завдання — посилити двома танковими взводами окремий мотопіхотний батальйон бригади неподалік Харкова.
Ще чотири танки виїхали на рубіж населених пунктів Веселе — Кутузівка — Старий Салтів на підтримку іншому батальйону. Саме вони в подальшому запобігли відрізанню українських підрозділів від основних сил, знищивши блокпост та кілька одиниць ворожої техніки поблизу Харкова.
Решта особового складу танкового батальйону на чолі з Романом впродовж наступних двох діб разом з піхотою виконували завдання неподалік Чугуєва на околицях Куп’янська та Печеніг на ділянці фронту протяжністю понад 100 км.
Вже 26 лютого в районі селища Веселе два танки його підрозділу здійснили маневр та зайшли в лоб колони російського ОМОНу, яка польовими дорогами рухалася на Харків. Було підбито понад 20 одиниць важкої ворожої техніки. Українська піхота в цей час зайшла в тил загарбників. Бій тривав 30 хвилин і закінчився знищенням росіян.
— Це були спецпризначенці внутрішніх військ російської федерації. Їхнє екіпірування — бронежилети 3-го або 4-го класу, гумові дубинки — все це не дозволяло вести наступальні чи оборонні дії. Мабуть, сподівалися, що на них чекатимуть на Харківщині як «асвабадітєлєй», — розмірковує офіцер.
25 лютого, Роман, за наказом керівництва, очоливши зведений танковий підрозділ, вибув до Харкова. Вони замикали колону бригади, пропустивши поперед себе підрозділи, що з боєм виходили з Куп’янська та виконували завдання як ар‘єргард.
Придану танкову роту «Холоднояріців» комбат вивів для оборони ростовської траси, а сам знаходився в районі зосередження та керував діями підрозділу: займався вирішенням певних вогневих завдань, надавав допомогу командирам механізованих батальйонів щодо більш доцільного застосування танків.
27 лютого ворог здійснив спробу прорвати оборону Харкова. Зуй отримав завдання відправити два танки для відбиття нападів окупантів.
Роман особисто очолив бойову машину та виїхав до школи № 134, де російські спецпризначенці зайняли оборону. Вже за кілька годин група елітного російського спецназу припинила своє існування. А екіпаж офіцера до кінця доби брав участь у забезпеченні підтримки дій піхоти, яка вибивала залишки ворожих сил з Харкова.
Наприкінці березня Роман Зуй отримав бойове завдання на штурм селища Мала Рогань та лісосмугу, звідки по місту працювала ворожа артилерія та крила вогнем трасу Харків-Чугуїв. Саме в цій «посадці смерті» «засіли» п’ять ворожих танків та декілька МТЛБ, які розстрілювали всіх, хто намагався пересуватися трасою.
Операція зі звільнення населеного пункту розпочалася вранці 25 березня.
За задумом дій, частина залучених механізованих підрозділів з трьох напрямків мала висунутися до посадки та прицільним вогнем зі стрілецької зброї знищити живу силу противника. Два танки здійснювали вогневу підтримку піхоти. Ще дві бойові машини зайшли до Малої Рогані з боку Харкова, аби зачистити населений пункт від загарбників.
Екіпаж Романа виконував роль резерву та мав підстраховувати побратимів з сусідньої Рогані.
Вже за годину командир однієї з мотопіхотних рот попросив знешкодити ворожий танк, який заважав в просуванні піхоти.
Екіпаж Зуя завдав вогневого ураження техніці та живій силі противника, знищив кілька бойових машин окупантів, та продовжив вести «тривожний» вогонь, поки піхотинці рухалися углиб населеного пункту.
Коли майже весь запас боєприпасів був вистріляний, танк з боєм відійшов з бойової позиції, аби поповнити БК.
— Ми пересувалися вузькою вулицею заднім ходом, тому я висунувся в люк, щоб подивитися, чи не було позаду цивільних, яких ми могли травмувати. Якраз в цей момент біля нас розірвався снаряд, — згадує комбат.
Осколок розрізав обличчя Романа, пошкодивши кістку щелепи, око, вибивши кілька зубів. Рука офіцера трималася лише на шкірі. Ще деякий час, перемагаючи біль, танкіст командував боєм, самостійно надавши собі медичну допомогу. В евакуаційному автомобілі вже втратив свідомість…
Роман пережив не одне надскладне операційне втручання. На даний момент чоловік проходить лікуванні за кордоном, але мріє приєднатися до побратимів.
Герой України полковник Павло Федосенко, комбриг Окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка
— Ми були готові до відсічі відкритої російської агресії — особовий склад був у повній бойовій готовності, перебував на бойових позиціях у районах зосередження. Було організоване загальне керівництво: був постійний зв’язок з підрозділами, кожен командир батальйону, кожен військовослужбовець, знав, що повинен робити, — розповідає офіцер.
Вранці 24 лютого 2022 року ворог завдав масованого авіаційного та ракетного удару по місцю постійної дислокації бригади та аеродрому в Чугуєві. Його наземні підрозділи перетнули державний кордон України та рухались вглиб Харківщини колонами.
— Я доповів про обстановку вищому керівництву та отримав команду відкрити вогонь на ураження, тримати оборону зайнятих позицій, втримати аеродром у Чугуєві, аби запобігти висадці повітряного десанту, — згадує комбриг воїнів Сірка.
Перші два дні бригада вела бої на цьому напрямку — було сформовано мобільно-вогневі групи, які маневрували між колонами противника та завдавали вогневого ураження, знищуючи ворожу броньовану техніку. А росіяни не очікували такої «зустрічі» — розгубилися, тому втратили керівництво підрозділами.
— Вони просто не очікували такого спротиву від українців. У документах, які потрапили нам в руки, було поетапно розписано: зайти, захопити населений пункт, закріпитися, обійти Харків, — згадує Федосенко.
Далі, за задумом російського керівництва, росгвардія, яка йшла за основними силами ворога, повинна була розігнати незадоволених та навести громадський порядок у місті.
Колону російських правоохоронців, які везли з собою службових собак, спецзасоби, парадну форму, було знищено в селищі Кутузівка.
Згодом бригада отримала задачу закріпитися на вигідних рубежах та висотах навколо Харкова. В ніч проти 28 лютого підрозділи вийшли на околиці міста та організували його оборону — потрібно було тримати зовнішній периметр та, за можливості, відсувати ворога від міста.
Один з підрозділів комбриг залишив на напрямку Чугуєв — Коробочкине — Малинівка. Аби не дати можливості противнику обійти місто з правого боку, декілька підрозділів бригади організували оборону на Київській трасі.
Після того, як березні 2022 року було відбито атаки росіян на місто, вище військове керівництво ухвалило рішення просуватися вперед.
25 березня розпочалася операція зі звільнення Малої Рогані. В боях за населений пункт взяли участь штурмові підрозділи 1-го механізованого батальйону із залученням ДФТГ, Національної поліції, Нацгвардії.
З напрямків Харкова і Чугуєва українські сили зайшли до селища, вибили противника у складі двополкової бригади та, не зупиняючись, почали просування на Вільхівку, Сороківку, дійшли до Малого Веселого. Закріпилися, перегрупувалися, та впродовж місяця вже у складі 3-го батальйону рухалися у напрямку Великої Бабки, Старого Салтова, Рубіжного, Тернової — практично до самого державного кордону України.
В той же час малими силами спільно з підрозділами ТрО, Нацгвардії та ДФТГ було розпочато контрнаступ на напрямку Циркунів і Великих Проходів. Лише з четвертого разу вдалося закріпитися в Кутузівці — підрозділи були сильно виснажені.
Після цього з лівого флангу Циркунів у напрямку Руських Тишок підрозділи 22-го окремого мотопіхотного батальйону взяли у півкільце противника, який був змушений під натиском українських сил відійти.
На початку вересня 2022 року Окрема механізована бригада ім. кошового отамана Івана Сірка брала участь в контрнаступальної операції, в ході якої було звільнено Шевченкове, Балаклію, Ізюм, Куп’янськ та навколишні населені пункти.
— Разом із десантно-штурмовими бригадами ми знаходилися на напрямку головного удару. Стояло завдання на максимальній швидкості просуватися вперед, сковувати на собі сили противника, та, відповідно, надати можливість сусіднім підрозділам справа та зліва закріплятися на рубежах, — згадує Герой України.
За словами Павла Федосенка, окупанти, сили яких перевищували українські в три рази, спочатку чинили опір. Але потім, коли зрозуміли, що їх обходять з усіх боків, почали тікати або здавалися в полон — таких було більше, ніж дві сотні осіб. Число спаленої ворожої техніки перевалило за дві тисячі одиниць.
Фото автора і з власного архіву героїв
