Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Для кожного українця цей день розпочався по-різному, але водночас однаково — з вибухів і відчуття невідворотності справжнього жахіття.
Зарево, прильоти, колони ворожої техніки, які намагалися зайти в наші селища та міста з різних напрямків… Мирне населення намагалося брати документи та найнеобхідніші речі і ховатись у підвалах. А українські воїни два роки тому зустріли цей день о 4 ранку під звук бойової тривоги, моментальної готовності та виїздів на самий «нуль», щоб відбити рашистів і не допустити їхнього просування.
Перший бій з ворогом ми прийняли на Харківській окружній
Герой України Денис Макаровський на 24 лютого 2022 року зі своєю ротою був готовим до виконання бойових задач.
«На той момент головна задача полягала у тому, щоб знайти противника. Треба було швидко орієнтуватися і все визначити. Я разом зі своїми побратимами відправився до Харківської окружної і вже там ми вступили у перший бій з ворогом. Наша розвідувальна рота була дуже добре озброєна, вже тоді ми мали комплекси NLAW та новітні гранатомети», — згадує Герой України.
Українські захисники знищували легку броньовану та колісну техніку. Пізніше довелося відходити до Ізюму. Після цього була його оборона…
«Це було дійсно складно, там і отримав своє перше бойове поранення, але продовжив виконувати завдання разом зі своїми побратимами. Коли місто опинилося у повному оточенні противника, то я організовував вивід своєї роти і інших підрозділів моєї бригади, яка опинилася у підступній пастці ворога. Після успішного виведення наших підрозділів з повного оточення, мене нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня», — поділився історією Денис Макаровський.
Ми з побратимами-«атовцями» шукали підрозділ, в яку будемо служити усі разом
Командир артилерійської батареї Віталій 24 лютого 2022 року зустрівся о 05:20 ранку зі всіма своїми побратимами, з якими воював ще з 2014 року. Захисники вирушили обороняти стратегічно важливі об’єкти столиці.
«Коли військові рф вже втікали з Київщини, ми почали думати з моїми хлопцями, в який підрозділ можемо піти, щоб усі служили разом. Так ми потрапили у Добровольчий український корпус. В подальшому створилася наша бригада, ми їздили навчатися у Німеччину і після злагодження опинилися тут», — говорить артилерист Віталій.
Майже увесь час своєї служби з 2022 року, батарея Віталія провела на Бахмутському напрямку та Луганщині.
Перші ракетні удари я відчув на собі у Сватовому
Командир підрозділу Євгеній Гдульський широкомасштабне вторгнення зустрів у населеному пункту Сватове, що на Луганщині. Захисник каже, що тоді вони були готові з побратимами, адже цілком очікували, що рашисти підуть в наступ.
«Ні я, ні мої побратими не розгубилися, а просто спокійно і без страху почали виконувати свою роботу. Далі були бої за Кремінну, Рубіжне, Сєверодонецьк, Лисичанськ, «Шервудський ліс», Святогірськ, Новоселівку, Лиман та Білогорівку, що на Луганщині», — пригадав командир підрозділу.
