Олексій із позивним «Теплий» пройшов цей шлях дуже швидко. Буквально кілька днів тому він поновився на службі в зенітному ракетно-артилерійському…
Євген Громадський — офіцер Сил оборони України із позивним «Гром». Воїн отримав звання Героя України у 21 рік. У перший день війни командував взводом, який знищив колону російських окупантів на кільцевій дорозі біля Харкова. Про це і не тільки він розповів в інтерв’ю Армія TV.
Була нереальна злість, що на твою державу напали
Те, що війну такого масштабу він побачить на власні очі, «Гром» знав. Каже, рано чи пізно таке мало б початися. Про це він багато розмовляв зі своїм батьком — кадровим офіцером у відставці. Однак те, що все почнеться так швидко, не очікував ніхто. 24 лютого батько із сином почали воювати разом…
— Він пішов на пенсію. І якраз повинен був 24 лютого зустрічатися з командувачем Національної гвардії, щоб формувати тероборону на базі Національної гвардії. Але почалася війна, батько приїхав до військової частини, і всіх людей, яких він збирав, почав завозити в бригаду, в якій я проходив військову службу. Він не міг, будучи кадровим військовим і військовим з великим досвідом, залишити сина, — згадує «Гром».
Батько так і залишився з ним на позиціях. Перший їхній спільний бій відбувся в перший же день вторгнення. Це був Харків, 24 лютого.
— Момент першого пострілу, це був десь обід. Прорив, якраз техніка заходила з напрямку Кутузівки в Харків на Героїв Труда… І все, давай, «вогонь-вогонь»: коли розумієш, що це реально росіянці — кайф. Була злість, нереальна злість, що на твою державу напали, дуже багато людей загине, і треба мститися, — емоційно розповідає Євген.
А вже вночі стався прорив колони окупантів по Білгородському шосе. «Гром» каже, що керував боєм батько. Вони зайняли бойові позиції. З РПГ вмів стріляти тільки сам «Гром», тож він і палив колону — тоді згоріли МТЛБ, два «Гради» та «Урал». Саме за ті бої хлопець пізніше отримав Зірку Героя, однак тоді він про це не думав. Лише про батька, який загинув.
— Я з того першого дня, з дня, коли загинув батько, думав, як помститися. Намагався війною трошки закрити біль втрати близької людини. І це допомогло, — нервово стискує долоні «Гром».
Поблизу Веселого воювали російські танкові біатлоністи
Найскладнішими для нього були зіткнення з окупантами поблизу Веселого. Там воювали російські танкові біатлоністи. Показували, каже «Гром», дійсно крутий майстер-клас в керуванні танками та стрільбах. До всього ще й ворожі «вертушки» почали працювати з убивчої відстані 300–400 метрів.
— Побратим каже, що зараз піде навести БТРи і ми поїдемо. Відповідаю: «Добре, я тоді сяду в машину». Відчиняю двері, сідаю, в очах — білина, спалах. У дерево метрів за чотири від мене приліт. Машина вся в решето, в уламках — там живого місця не було. На сусідньому кріслі лежить осколок розміром десь сантиметрів 10×15. І я сиджу неушкоджений, — посміхається Євген.
Це був постріл з танка. Вибух змусив автомобіль перекидатися в повітрі, мов іграшковий. Летів з такою силою, що зрізав телеграфний стовп. «Гром» розповідає, що тоді, не вірячи своєму фарту, просто випав з машини і побіг геть.
«Чувак без піхоти виїжджає „на стальних яйцях“ — це реально дуже круто»
Ворожі танкісти були насправді добре навчені. Але саме ті танкові біатлоністи, якими так пишалася російська пропаганда, навчили воювати і хлопців «Грома».
— Ми зняли, як вони працювали. Показував своїм: «хлопці, треба краще! Ви ж можете, я знаю». Мої хлопці так починали працювати… і показували такий рівень, що біатлоністи нервово курили. Виїжджали 10—15метрів до цілі й просто впритул «розбирали» все. Для танкіста без піхоти кудись під’їхати на пряму наводку — це смерть. А коли чувак без піхоти виїжджає «на стальних яйцях», то це реально дуже круто, — згадує Громадський.
Досить скоро, переконує «Гром», розхвалених російських біатлоністів почали ловити в засідки. Одного разу так знищили відразу два танки. Та сказати, що стало легше, — навряд. «Гром» зауважує, що в одному випадку допоміг вижити лише фарт.
— Ми знову зустрічаємося із цим товаришем — з минулого історії. Сідаємо в мою машину, у мене водій. І хлопці сідають з АГСом у пікап. Їдемо. Ми з товаришем кажемо: «та ні, ми, може, пішки». Вилазимо з тачки, проходимо метрів 15… Хлопці їдуть — підриваються на двох протитанкових мінах.
А це реально отак от перед нами десять метрів.
Машина — жодного цілого місця не було. А ми всі живі. Водій живий, хлопці, які з АГС їхали, живі. Ми живі. Ми такі: «Фарт. Круто», — завершує Громадський.
«Регулярно давав своїм людям GoPro. Коли вони поверталися, всі сідали і розбирали помилки»
В армії, а особливо на війні, головне — комунікація, вважає Гром. Не боятися запитувати і дізнаватися. Інформація — основа виживання. На бойових він завжди у «відтяжці». Каже, постійно собі нагадує — якщо мене зараз не стане, хто донесе якусь інформацію хлопцям? Як люди будуть без розуміння, що навколо них?
— І що їм робити? Почнеться паніка, почнеться відхід.
70% втрат позицій — це від того, що немає комунікації між кимось. І з цього в людей починається паніка, — переконує Громадський.
«Гром» каже, що завжди намагається спілкуватися. І до, і під час, і після бою. Вважає, що брифінг після операції має бути обов’язковим. Від помилок не втечеш, але можна зменшити їх до мінімуму. Головне — про все говорити. Розповідає, що регулярно давав своїм людям GoPro. Коли вони поверталися, всі сідали і розбирали помилки.
«Моїм хлопцям необхідно розуміти — якщо з ними щось станеться, тут попіклуються про них»
Що необхідно йому та його хлопцям? Відповідь на це запитання Гром довго не обмірковує. Каже, всім потрібна підтримка. Патронатна система повинна бути не в кількох підрозділах, а в усіх Силах оборони.
— Я насамперед хотів би змінити ставлення до особового складу. Чітко можу сказати, що моїм хлопцям необхідно. Їм необхідно розуміти, що якщо з ними щось станеться, тут попіклуються про них. От 3-тя штурмова, «Азов». Чому люди йдуть у бій після поранення, рвуться в бій? Тому що вони знають, якщо їх заново поранять, тут за ними буде догляд і гарне ставлення до них, — щиро ділиться він.
Вважає, саме це і є «стандарти НАТО», про які всі так багато говорять, і додає, що у 13-й бригаді оперативного призначення «Хартія», куди він нещодавно перевівся, активно таке запроваджують і вдосконалюють. Працювати над собою і вдосконалюватися — взагалі мета «Грома». Каже, зобов’язаний перевершити успіхи батька. Той був полковником, отже, іншого виходу в Євгена Громадського, як стати бригадним генералом, немає.
