Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
Уламок в оці, чотири поранення і жодного кроку назад — «Кажан» знову повертається у стрій.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Доброволець із Фастова на позивний «Кажан» став символом живучості української піхоти. Від початку повномасштабного вторгнення він дістав чотири поранення, але жодне не змусило його залишити побратимів. У його бойовому шляху — оборона Вугледара, боротьба за власний зір і прорив крізь небо, заповнене ворожими дронами.
Дуель зі снайпером
Одне з найнебезпечніших зіткнень сталося під час бою з російським снайпером, який притиснув українських військових у відкритому полі — бійці не могли ні піднятися, ні перебігти.
«Ми з командиром вирішили по ньому відпрацювати. Хвилин десять я з ним воював, випустив кілька стрічок. Але трохи не вберігся — висунув голову раніше часу», — згадує «Кажан».
Куля снайпера зрикошетила в землю біля бруствера і підняла уламки пластику та металу, які вдарили бійцеві в обличчя. Вибуховою хвилею його відкинуло приблизно на два метри разом зі спорядженням.
Обличчя було посічене, а уламок влучив прямо в око — зір майже зник. У Дніпрі медики видалили уламок, а в Луцьку провели подальше лікування та відновлення.
«Пощастило — зараз бачу добре, навіть без окулярів. Зате ті хлопці, яких я тоді прикривав, досі служать зі мною», — каже боєць.
Вихід з Вугледара: «Вставай, бігти треба!»
У 2024 році, під час складного виходу з Вугледара, група «Кажана» під щільним наглядом ворожих дронів рятувала цінне майно: станції РЕБ, «екофлоу» та «старлінки». Коли до безпечної зони лишалося 150 метрів, над ними розірвався дрон.
Уламок влучив бійцеві в сідницю, а його побратиму посікло ноги. Попри біль і ризик, «Кажан» змусив себе і товариша піднятися та продовжити рух.
«Я теж поранений! Вставай, треба бігти!» — цей крик, згадує він, урятував їм життя.
Невідворотне повернення
Нині «Кажан» завершив лікування після свого четвертого поранення. У його легенях досі залишаються уламки з 2023 року, але, жартує боєць, його рани загоюються надто швидко. Чоловік уже готується повернутися до свого підрозділу, бо впевнений: його місце — поруч із тими, кого він колись прикривав своїм кулеметом.
