Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
Пілот гелікоптера Володимир Шлюхарчук почав воювати у 2014 році. Тоді під Савур-Могилою його вертоліт витримав обстріл із двох кулеметів — 74 попадання. Те, що пілот зміг витягнути вертоліт з-під обстрілу, тоді назвали не інакше як дивом.
Нині він продовжує свою звичну роботу — творить у небі дива. Історію Народного Героя України показала Армія TV. Нижче — текстова версія, повний запис на відео — у кінці матеріалу.
Льотчиків не зупиняло нічого
Як зараз розповідає Володимир, саме у 2014 році змінилося все. Війна круто трансформувала свідомість та правила: була як відро холодної води.
— Ми тоді зламали багато законів, за якими нас вчили літати.
Ми знизилися на дуже малі висоти. Ми почали забувати про відпочинок. Ми почали забувати про обмеження вертольота загалом. Написано в книжці, що ти можеш взяти 20 людей, при цьому береш 28 поранених і витягаєш їх, як тільки можеш. Тобто ти доводиш цю техніку до сказу. Вона аж кипить і горить, — згадує пілот.
Та льотчиків не зупиняло нічого. Вони продовжували вивозити і рятувати людей. Аж поки витримували машини.
— У нас броні не вистачало, ми завішували свої блістери старими бронежилетами. Потім, як з’ясувався, від них так летіло, що деякі з нас зазнали поранень саме від осколків бронежилета, що потрапляли в тіло, в лице, в ноги, у плечі, — згадує воїн.
74 кулі: підлога, баки і двигуни пробиті
Савур-Могила у 2014 році була точкою концентрації вогню.
Контроль над нею раз-по-раз переходив від захисників до загарбників. Тривало це 4–5 місяців. Поранених було багато. І саме вертолітники забирали їх з будь-якої точки на полі бою.
Того дня, розповідає Володимир, вони полетіли евакуйовувати поранених з 3-го полку спецпризначення. Але ситуація змінювалася настільки швидко, що замість допомоги гелікоптер сам потрапив у пастку.
— Віддаючи управління від себе… для того, щоб подивитися, що там за лісосмугою, дістав кулі з двох сторін, два кулемети відпрацьовували вже по моєму вертольоту.
74 кулі, були підлога і двигуни пробиті, всі баки, багато чого. Я і бортовий технік були поранені, Дмитро від поранень загинув у лікарні через п’ять діб, — розповідає Володимир.
Складний маневр все ж таки дав змогу вивести вертоліт з-під обстрілу.
На одному двигуні вони змогли пролетіти чотири кілометри і сісти. Лише на землі Володимир побачив, що машина, яка витягла їх із пекла, була повністю зрешечена.
— Я потім його зустрів, цей вертоліт, відремонтований у Демократичній Республіці Конго.
Коли я вже був цивільним пілотом, мені кажуть, йди, он твоя «пташка» стоїть вже повністю відремонтована, літає в нас тут. Я прийшов, привітався, кажу: як ти тут? — розповідає пілот.
Відлетіла частина вертольота і редуктор
Маючи досвід польотів у джунглях Демократичної Республіки Конго, в пустелях Малі, Індійському та Атлантичному океанах Володимир щоразу стикався із задачею, яку, здавалося, вирішити неможливо.
Як, наприклад, на високогірному майданчику, де завантажений вертоліт зустріли потоки повітря з вершини схилу.
— Сукупність чинників призвела до того, що, заходячи на посадку, вертоліт пішов у неконтрольоване зниження, — пояснює свою найскладнішу задачу пілот. — Дії екіпажу дали змогу сісти на цей схил. При цьому частина вертольота, редуктор… відлетіли. В історії експлуатації авіаційної техніки таких випадків ще не було, що редуктор відривається від вертольота і летить на 300 метрів.
24.02.22: Низенько-тихенько допомагаємо піхоті
24 лютого 2022 року Володимир Шлюхарчук зустрів в Україні. Всі пам’ятають відео десятків російських вертольотів, які йшли на Гостомель. Та мало хто пам’ятає, що наші вертольоти теж туди прямували. Привозили піхоту, забирали поранених, підтримували спеціальні операції. Десь треба було евакуйовувати, десь прикривати.
— З перших днів усе, що стосується району Києва, наші вертольоти Мі-24, Мі-8 брали активну участь. Люди просто не могли це бачити, вони бачили «привидів Києва» над головою, які ганяли тут рашистські літаки. Ми низенько-тихенько допомагаємо піхоті просуватися далі і далі, стримувати противників, — згадує пілот.
Про роль дива в житті пересічного пілота Володимир згадує неодноразово. Техніка допомагає особовому складу вижити на 20%. Досвід — це ще відсотків 40. Останні 40%, вважає він, — удача.
— Скільки таких випадків було, що люди мали загинути після прильоту ракети, повністю неконтрольовані вертольоти, повністю у вогні вертольоти падали.
Але хлопці виживали, і виживали вони саме завдяки удачі, — переконаний Володимир.
Маріуполь: за Україну треба вбивати, а не вмирати
Саме удача, вважає Володимир, допомогла йому повернутися під час польоту в оточений Маріуполь. Ті польоти тоді вважалися справжнім самогубством: згадує, як кожен день готувався до вильоту.
— А перед тобою вже три вертольоти не повернулися. І тоді я розмовляв з Євгенієм по телефону, бо він повернувся, хоча на одному двигуні, але повернувся.
Ця фраза відома, але він мені сказав ще раз: пам’ятай, що за Україну треба не помирати, за Україну треба вбивати, — ділиться пілот.
Боєць сам себе має надихати на виконання завдання, з якого він може не повернутися, переконаний Володимир. Саме тому важливо постійно налаштовувати себе. Можливо, саме тому пілоти так багато приділяють уваги, на перший погляд, дрібницям та ритуалам.
— Перед самим вильотом я побачив маленького жирафа, він був з конструктора Lego , мені його дала дитина. Я думав: так, треба покласти в кишеню як оберіг. Коли все закінчилось, коли вже були вдома, у кишеню раз, руку виймаю, а там — жираф.
Не можу сказати, що якісь конкретні речі якоюсь магією наділяю, — пояснює він.
Володимир додає, що загалом льотний склад — забобонний. Наводить у приклад ланцюжок, який тепер сам носить, його він купив на свою першу президентську стипендію, будучи курсантом.
Навчитись переступати межі
Про своїх колег — учорашніх курсантів — він згадує з неодмінною повагою:
— Не було таких, знаєте, котенят, яких у річку кидають. Всі вже такі їжаки, всі вже такі готові до того, що ти маєш зараз вбивати ворога, що можуть бути втрати.
За його словами, нове покоління пілотів за вісім років формувалося вже з розумінням того, що буде велика війна, і особовий склад, який випускається з університету, уже сформований, сяде у вертоліт і полетить.
Головне, що Володимир Шлюхарчук хоче донести до молодших, — вчитись потрібно постійно: cтріляти, літати вночі в окулярах нічного бачення, літати низько. Та найважливіше — необхідно навчитись переступати межі. Адже саме це вміння допомагає творити дива в небі війни.
