Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
22 січня 2024 року Президент України підписав Указ «Про історично населені українцями території Російської Федерації». Появу документа символічно приурочили до Дня Соборності України, а Володимир Зеленський у вітальній промові назвав його «поверненням правди про історичне минуле заради українського майбутнього».
Про значення Указу кореспонденту АрміяInform розповіла директорка Науково-дослідного центру «Інститут досліджень української діаспори імені професора Любомира Винара» Національного університету «Острозька академія» доктор історичних наук, професор Алла Атаманенко.
— Указ Президента України привернув суспільну увагу до української діаспори в сучасній російській федерації. Однак про її сучасний стан не так багато відомо в публічному просторі — майже відсутня інформація в медіа, важко згадати про якісь програми чи проєкти з української державної підтримки українців у росії після 1991 і до 2014 року. Чи провадила українська держава якусь системну політику щодо українців в рф після відновлення незалежності України 1991 року?
— Дійсно, сьогодні в інфопросторі відносно мало зустрічаємо інформації про українців росії. Причина цього — війна, саме з нею пов’язане зменшення від 2014 року кількості інформаційних повідомлень про діяльність українців на теренах країни-ворога. Щодо політики, яку проводила Україна щодо українців росії від початку відродження незалежності, можна сказати, що вона вписувалась у загальний контекст розуміння державою співпраці із закордонними українцями світу та їх підтримки.
Після відновлення незалежності Україна намагалась гарантувати права українців у рф, однак на заваді стали антиукраїнські репресії
Протягом 1990-х і 2000-х років було напрацьоване відповідне законодавство, в тому числі й закон України «Про правовий статус закордонних українців», прийнятий у 2004 році, який після внесення змін у 2012 році відомий як Закон України «Про закордонних українців». Від 1996 року запроваджено державні програми, які передбачали співпрацю з закордонними українцями. Така програма діє і сьогодні. Втім, протягом останніх років зі зрозумілих причин ці програми не передбачають фінансування українських організацій в рф, але до 2014 року ці програми підтримували також і діяльність українців в росії.
До війни питання українців у росії як національної меншини розглядались і в контексті взаємодії на міждержавному рівні. Ще 1990 року було підписано угоду між Україною і росією, яка включала взаємні гарантії політичних, етнічних і культурних прав відповідних національних меншин. Зі встановленням 1992 року дипломатичних відносин Україна завжди намагалась гарантувати права українців у рф, хоча це не завжди вдавалось на практиці, особливо з початком в росії антиукраїнських репресій.
— А якою була політика російської федерації щодо українців — громадян рф — у 1990-ті — 2000-і роки? Як на неї вплинула Помаранчева революція 2004 року, Революція Гідності 2013–2014 років, початок збройної агресії рф проти України 2014 року і широкомасштабне вторгнення від 24 лютого 2022 року?
— Українці є однією з найчисельніших національних меншин в рф, незважаючи на постійне зменшення показників по кількості українців за даними офіційних російських переписів. Їх національні права мають гарантуватись і якийсь час гарантувались у рф відповідним законодавством на кількох рівнях: федеральному, суб’єктів федерації та місцевому. Певний час, хоч і не без порушень, це законодавство працювало.
Але протягом багатьох років у росії на рівні внутрішньої, та і зовнішньої пропаганди створюється атмосфера українофобії, пов’язаної в першу чергу з геополітичними амбіціями кремля. Тому, звісно, події в Україні — і Помаранчева революція, і Революція Гідності, і розуміння Голодоморів — сприймались негативно і відповідним чином висвітлювались, що не могло не позначитись на сприйнятті українців, особливо тих, хто підтримував Україну.
Репресії щодо українських установ та організацій розпочалися ще 2008 року і посилилися 2014 року після початку російської збройної агресії проти України
Від 2008 року в рф почались справжні репресії щодо українських установ та організацій. У 2008 році заборонили діяльність Українського освітнього центру, у 2010 році рішенням верховного суду рф було заборонено діяльність Федеральної національно-культурної автономії українців росії. Почались неодноразові обшуки в Бібліотеці української літератури в москві, яка фактично припинила роботу у 2017 році.
У 2012 році рішенням верховного суду рф було заборонено діяльність створеного ще 1992 року Об’єднання українців росії. У 2019 році було визнано небажаною організацією на території рф Світовий Конгрес Українців, а від червня 2021 року на основі внесення змін до кримінального кодексу рф співпраця із СКУ загрожує терміном ув’язнення до шести років. Тому СКУ прийняв рішення про припинення співпраці з українцями в росії.
Для України як держави здійснення підтримки українців в рф сьогодні зі зрозумілих причин надзвичайно ускладнене. До того ж, кількість же українців у росії збільшилась за рахунок людей, депортованих з окупованих територій. Точну їхню чисельність сьогодні встановити практично неможливо, бо приблизними є оцінки не лише депортованих, а й скільки з них залишається на території росії і насильно або добровільно натуралізується. Цю проблему Україна намагається вирішувати на рівні міжнародних організацій.
— Яким нині є стан української діаспори в росії? Чи збереглася там українська ідентичність? Чи існують українські громадські організації, культурні гуртки, товариства тощо?
— З початком широкомасштабної війни українство в рф, яке було представлено на рівні організацій, фактично розкололось на три частини, одна з яких колаборує з агресором, підтримуючи його ініціативи. Про українську ідентичність таких людей говорити складно, для них існує пов’язання з Україною лише через формальні моменти: народні костюм, пісню, вірші, кухню, але є віра в міфи російської пропаганди або присутній конформізм щодо влади.
Агресія росії проти України розколола українців на три частини:
окрім прибічників і противників війни є чимала частка тих, хто мовчить
Представники другої продовжують підтримку України, допомагають депортованим в рф українцям виїхати за її межі, періодично переживають обшуки у власних помешканнях, дехто отримав тюремні терміни або були змушені покинути рф, але таких активних українців в рф залишається все менше, бо діяти так — небезпечно.
Третя ж частина, яка не підтримує війну, і можливо, не підтримує діяльність колаборуючих організацій, просто очікує.
— Наскільки Указ Президента відповідає світовій практиці? Чи здійснюють подібну політику щодо своїх народів інші держави світу і як саме вони це роблять?
— Я не думаю, що Указ повністю відповідає світовій практиці, бо переважно в політиці щодо власних діаспор більшість країн не виділяє окремі конкретні території в межах інших країн. Такі документи стосуються загалу власних діаспор, які більшість країн світу (не є винятком тут і Україна в усіх попередніх документах) оцінюють як частину власної нації та важливий ресурс публічної дипломатії, лобіювання інтересів, залучення інвестицій.
Указ Президента України — вимушений крок, пов’язаний з російською агресією
Тому можу оцінити прийняття цього Указу як вимушений крок, пов’язаний з російською агресією і скерований на привернення уваги світу до ситуації з українцями в рф, привернення уваги до історії цих земель. Українці освоювали ці землі, живуть на них протягом століть. Такі землі є і на території сучасної Білорусі, і там так само активно відбувається асиміляція українців.
В Указі названі не всі території росії, історично заселені українцями, бо історично українці компактно заселяли територію росії не лише поблизу кордонів України. Якщо Кубань — це так званий Малиновий Клин, то існують ще Сірий (частини Північного Казахстану та Південного Сибіру), Жовтий (Надволжя) та Зелений (Далекий Схід) Клини.
— В росії Указ сприйняли як зазіхання на російські території, плани щодо окупації частини рф. Наскільки така реакція є адекватною, відповідає змісту і духу документа?
— Не дивуюсь, бо російська пропаганда всіх рівнів мислить доступними їй категоріями і виконує поставлену перед нею задачу. Україна — демократична європейська держава, яка дотримується принципів ООН, зокрема про непорушність міжнародно визнаних державних кордонів. Тому реакція в росії традиційно неадекватна.
— Які перспективи відкриває Указ для збереження і розвитку української національної ідентичності в рф? Чи можна наповнити його реальним змістом, чи це суто декларативний документ?
— На жаль, російські переписи населення практично в усіх населених українцями регіонах демонструють наслідки активних асиміляційних та міграційних процесів, що реалізовувала російська імперія, пізніше — радянський союз і російська федерація.
Крім того, триває війна. Тому боротьба за українців буде непростою, в першу чергу реалізовуватиметься інструментами інформаційної боротьби, за наявності реальних кейсів варто залучати міжнародні організації та суди.
читайте також:
Водночас, певною мірою Указ вкотре приверне увагу світової громадськості до історії України через історію росії. Саме про потребу такої роботи сьогодні говорять автори проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива» Тімоті Снайдер, Сергій Плохій та Ярослав Грицак і 90 інших дослідників у країнах світу. Чи буде цей Указ наповнений реальним змістом — покаже час.
