Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
22 січня 2024 року Президент України підписав Указ «Про історично населені українцями території Російської Федерації». Появу документа символічно приурочили до Дня Соборності України, а Володимир Зеленський у вітальній промові назвав його «поверненням правди про історичне минуле заради українського майбутнього».
Про значення Указу кореспонденту АрміяInform розповіла директорка Науково-дослідного центру «Інститут досліджень української діаспори імені професора Любомира Винара» Національного університету «Острозька академія» доктор історичних наук, професор Алла Атаманенко.
— Указ Президента України привернув суспільну увагу до української діаспори в сучасній російській федерації. Однак про її сучасний стан не так багато відомо в публічному просторі — майже відсутня інформація в медіа, важко згадати про якісь програми чи проєкти з української державної підтримки українців у росії після 1991 і до 2014 року. Чи провадила українська держава якусь системну політику щодо українців в рф після відновлення незалежності України 1991 року?
— Дійсно, сьогодні в інфопросторі відносно мало зустрічаємо інформації про українців росії. Причина цього — війна, саме з нею пов’язане зменшення від 2014 року кількості інформаційних повідомлень про діяльність українців на теренах країни-ворога. Щодо політики, яку проводила Україна щодо українців росії від початку відродження незалежності, можна сказати, що вона вписувалась у загальний контекст розуміння державою співпраці із закордонними українцями світу та їх підтримки.
Після відновлення незалежності Україна намагалась гарантувати права українців у рф, однак на заваді стали антиукраїнські репресії
Протягом 1990-х і 2000-х років було напрацьоване відповідне законодавство, в тому числі й закон України «Про правовий статус закордонних українців», прийнятий у 2004 році, який після внесення змін у 2012 році відомий як Закон України «Про закордонних українців». Від 1996 року запроваджено державні програми, які передбачали співпрацю з закордонними українцями. Така програма діє і сьогодні. Втім, протягом останніх років зі зрозумілих причин ці програми не передбачають фінансування українських організацій в рф, але до 2014 року ці програми підтримували також і діяльність українців в росії.
До війни питання українців у росії як національної меншини розглядались і в контексті взаємодії на міждержавному рівні. Ще 1990 року було підписано угоду між Україною і росією, яка включала взаємні гарантії політичних, етнічних і культурних прав відповідних національних меншин. Зі встановленням 1992 року дипломатичних відносин Україна завжди намагалась гарантувати права українців у рф, хоча це не завжди вдавалось на практиці, особливо з початком в росії антиукраїнських репресій.
— А якою була політика російської федерації щодо українців — громадян рф — у 1990-ті — 2000-і роки? Як на неї вплинула Помаранчева революція 2004 року, Революція Гідності 2013–2014 років, початок збройної агресії рф проти України 2014 року і широкомасштабне вторгнення від 24 лютого 2022 року?
— Українці є однією з найчисельніших національних меншин в рф, незважаючи на постійне зменшення показників по кількості українців за даними офіційних російських переписів. Їх національні права мають гарантуватись і якийсь час гарантувались у рф відповідним законодавством на кількох рівнях: федеральному, суб’єктів федерації та місцевому. Певний час, хоч і не без порушень, це законодавство працювало.
Але протягом багатьох років у росії на рівні внутрішньої, та і зовнішньої пропаганди створюється атмосфера українофобії, пов’язаної в першу чергу з геополітичними амбіціями кремля. Тому, звісно, події в Україні — і Помаранчева революція, і Революція Гідності, і розуміння Голодоморів — сприймались негативно і відповідним чином висвітлювались, що не могло не позначитись на сприйнятті українців, особливо тих, хто підтримував Україну.
Репресії щодо українських установ та організацій розпочалися ще 2008 року і посилилися 2014 року після початку російської збройної агресії проти України
Від 2008 року в рф почались справжні репресії щодо українських установ та організацій. У 2008 році заборонили діяльність Українського освітнього центру, у 2010 році рішенням верховного суду рф було заборонено діяльність Федеральної національно-культурної автономії українців росії. Почались неодноразові обшуки в Бібліотеці української літератури в москві, яка фактично припинила роботу у 2017 році.
У 2012 році рішенням верховного суду рф було заборонено діяльність створеного ще 1992 року Об’єднання українців росії. У 2019 році було визнано небажаною організацією на території рф Світовий Конгрес Українців, а від червня 2021 року на основі внесення змін до кримінального кодексу рф співпраця із СКУ загрожує терміном ув’язнення до шести років. Тому СКУ прийняв рішення про припинення співпраці з українцями в росії.
Для України як держави здійснення підтримки українців в рф сьогодні зі зрозумілих причин надзвичайно ускладнене. До того ж, кількість же українців у росії збільшилась за рахунок людей, депортованих з окупованих територій. Точну їхню чисельність сьогодні встановити практично неможливо, бо приблизними є оцінки не лише депортованих, а й скільки з них залишається на території росії і насильно або добровільно натуралізується. Цю проблему Україна намагається вирішувати на рівні міжнародних організацій.
— Яким нині є стан української діаспори в росії? Чи збереглася там українська ідентичність? Чи існують українські громадські організації, культурні гуртки, товариства тощо?
— З початком широкомасштабної війни українство в рф, яке було представлено на рівні організацій, фактично розкололось на три частини, одна з яких колаборує з агресором, підтримуючи його ініціативи. Про українську ідентичність таких людей говорити складно, для них існує пов’язання з Україною лише через формальні моменти: народні костюм, пісню, вірші, кухню, але є віра в міфи російської пропаганди або присутній конформізм щодо влади.
Агресія росії проти України розколола українців на три частини:
окрім прибічників і противників війни є чимала частка тих, хто мовчить
Представники другої продовжують підтримку України, допомагають депортованим в рф українцям виїхати за її межі, періодично переживають обшуки у власних помешканнях, дехто отримав тюремні терміни або були змушені покинути рф, але таких активних українців в рф залишається все менше, бо діяти так — небезпечно.
Третя ж частина, яка не підтримує війну, і можливо, не підтримує діяльність колаборуючих організацій, просто очікує.
— Наскільки Указ Президента відповідає світовій практиці? Чи здійснюють подібну політику щодо своїх народів інші держави світу і як саме вони це роблять?
— Я не думаю, що Указ повністю відповідає світовій практиці, бо переважно в політиці щодо власних діаспор більшість країн не виділяє окремі конкретні території в межах інших країн. Такі документи стосуються загалу власних діаспор, які більшість країн світу (не є винятком тут і Україна в усіх попередніх документах) оцінюють як частину власної нації та важливий ресурс публічної дипломатії, лобіювання інтересів, залучення інвестицій.
Указ Президента України — вимушений крок, пов’язаний з російською агресією
Тому можу оцінити прийняття цього Указу як вимушений крок, пов’язаний з російською агресією і скерований на привернення уваги світу до ситуації з українцями в рф, привернення уваги до історії цих земель. Українці освоювали ці землі, живуть на них протягом століть. Такі землі є і на території сучасної Білорусі, і там так само активно відбувається асиміляція українців.
В Указі названі не всі території росії, історично заселені українцями, бо історично українці компактно заселяли територію росії не лише поблизу кордонів України. Якщо Кубань — це так званий Малиновий Клин, то існують ще Сірий (частини Північного Казахстану та Південного Сибіру), Жовтий (Надволжя) та Зелений (Далекий Схід) Клини.
— В росії Указ сприйняли як зазіхання на російські території, плани щодо окупації частини рф. Наскільки така реакція є адекватною, відповідає змісту і духу документа?
— Не дивуюсь, бо російська пропаганда всіх рівнів мислить доступними їй категоріями і виконує поставлену перед нею задачу. Україна — демократична європейська держава, яка дотримується принципів ООН, зокрема про непорушність міжнародно визнаних державних кордонів. Тому реакція в росії традиційно неадекватна.
— Які перспективи відкриває Указ для збереження і розвитку української національної ідентичності в рф? Чи можна наповнити його реальним змістом, чи це суто декларативний документ?
— На жаль, російські переписи населення практично в усіх населених українцями регіонах демонструють наслідки активних асиміляційних та міграційних процесів, що реалізовувала російська імперія, пізніше — радянський союз і російська федерація.
Крім того, триває війна. Тому боротьба за українців буде непростою, в першу чергу реалізовуватиметься інструментами інформаційної боротьби, за наявності реальних кейсів варто залучати міжнародні організації та суди.
читайте також:
Водночас, певною мірою Указ вкотре приверне увагу світової громадськості до історії України через історію росії. Саме про потребу такої роботи сьогодні говорять автори проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива» Тімоті Снайдер, Сергій Плохій та Ярослав Грицак і 90 інших дослідників у країнах світу. Чи буде цей Указ наповнений реальним змістом — покаже час.
