Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Аби уникнути плутанини у процедурних питаннях і розібратися в послідовності процесів, що передують моменту появи в Силах оборони України нових зразків озброєння і військової техніки, ми звернулися до начальника Управління стандартизації, кодифікації та каталогізації Міністерства оборони України полковника Олега Чувільського.
ОВТ — озброєння та військова техніка. Це усталена абревіатура, якою позначають усе, що їздить, літає, має броню, колеса, гусеничні траки, ракетні двигуни, вилітає зі стволів чи сходить з направляючих, допомагає слухати ефір або, навпаки, глушити радіохвилі. А головне — у той чи інший спосіб виконує основну функцію — робить смерть ворогам української держави.
Який вигляд донедавна мав класичний спосіб потрапляння виробу ОВТ до кінцевого користувача? Тобто прийняття того чи іншого зразка ОВТ на озброєння, або постачання для війська. Процес довгий, сповнений технічних моментів та бюрократичних етапів. Але спробуємо пояснити всі його елементи простими словами.
Як було колись?
Насамперед військові вивчали, які саме параметри того чи іншого виробу ОВТ потрібні їм на даний момент для протистояння ворогу та з урахуванням прогнозів подальшого розвитку війська і безпекової ситуації.
Тобто закладали в ідею майбутнього виробу ОВТ перспективи модернізації та конкурентної спроможності з аналогічним виробом ОВТ в армії противника.
Казали, припустимо, нам потрібен новий танк, який би переважав за всіма характеристиками схожий танк противника: потужніша гармата, потужніший двигун, потужніший бронезахист, засоби зв’язку, оптика тощо. І його має вистачити на років 20–30 експлуатації, щоби ми могли його ще модернізувати. І він залишався конкурентним.
Коли таку концепцію було сформовано, йшли до розробника — установи або підприємства оборонної промисловості, де запит військових набував конкретної форми.
Установа-розробник, отримавши від армійців вимоги, пускала в дію конструкторські потужності, і за якийсь час видавала креслення виробу.
Далі — виробництво, де конструкторські рішення набували матеріального втілення і налагоджувався процес виробництва. Спочатку — дослідний зразок або дослідна партія. І проведення заводських випробувань.
Зрештою, як підсумок усього процесу, відбувались державні випробування. Це процес, коли спеціально створена комісія вищого рівня розглядає представлений зразок або партію зразків.
Якщо в комісії не виникало питань, і робочі характеристики представленого зразка відповідають технічному завданню, то зразок офіційно приймався на озброєння. З держбюджету виділяли кошти на його виробництво і постачання у війська.
Слід розуміти, що подібна схема відлагоджено працювала в умовах мирного часу, коли армія готується до захисту країни від можливого нападу. І цей процес іноді був розтягнутий на роки.
Що ми маємо зараз?
Допуск зразка ОВТ до експлуатації — це прийняття на озброєння чи все ж таки ні?
Представники медіа досить часто плутають поняття «прийняття на озброєння» та «допуску до експлуатації». Адже це не одне й те ж.
У публікаціях медіа досить часто вживають термін «зоопарк», описуючи строкату розмаїтість зразків ОВТ, які за останні два роки з’явилися у війську. Звісно, фронт потребує зброї та техніки. Щодня. Багато.
За два роки широкомасштабного вторгнення рф надані вітчизняними виробниками та іноземними постачальниками технології доводили свою придатність до використання у війську не на полігонах, а в умовах реального бою. Часу на процес державного випробування фактично немає.
Розробники і виробники отримують від військових зауваження щодо нюансів експлуатації виробів ОВТ, які вони надали, в умовах реального часу. І вносять зміни у власні вироби для покращення їх тактико-технічних характеристик, користуючись інформацією безпосередньо з поля бою та звіряючись із вимогами державного замовника.
Допуск зразка ОВТ до експлуатації у Збройних Силах України чи інших підрозділах Сил оборони України — це міра, так би мовити, продиктована умовами особливого періоду.
І за цих обставин вона регламентована низкою офіційних документів. Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2015 № 345 «Про порядок постачання озброєння, військової і спеціальної техніки під час особливого періоду, введення надзвичайного стану, проведення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та в період проведення антитерористичної операції».
У цей документ було внесено норми, які дозволяли радикально спростити і пришвидшити процеси впровадження нових зразків ОВТ. Процес прийняття на озброєння зразка ОВТ через державні випробування в умовах війни трансформувався на допуск зразка ОВТ до експлуатації у військах із присвоєнням йому номенклатурного номера NATO.
Утім, є нюанс. Після закінчення умов особливого періоду (поразки рф у війні), державний замовник буде приймати рішення про зняття з експлуатації військової техніки, що допущена до експлуатації на особливий період. Такі зразки пройдуть повноцінну процедуру відбору, державних випробувань та прийняття на озброєння в ЗСУ в установленому порядку.
Чому процес присвоєння номенклатурного номера (або простіше коду NATO) в сучасних умовах уніфікує номенклатуру зразків ОВТ у війську?
Насправді все просто. Кодифікація — це діяльність, спрямована на класифікацію, визначення назви та призначення предметам постачання номенклатурних номерів. У процесі кодифікації предмет виробництва набуває статусу «предмета постачання».
Кодифікація зразків ОВТ — універсальний процес в арміях країн НАТО. Кожен західний виробник, який виготовляє продукцію армійського спрямування: від ґудзика до однострою, і аж до ракети для комплексу ППО, ідентифікує її в загальній системі Альянсу за окремими правилами. Це один великий каталог, з якого можна отримати інформацію про предмет, джерело його походження, можливості його придбання.
Для чого це робиться? Армії — різні, бюджети і вимоги — різні, виробників продукції оборонного сектору — багато. Кожна країна має можливість закуповувати (укладати контракти на виробництво) з фірмами чи концернами, які виготовляють ОВТ.
Тобто, припустимо, армія США за потреби може закупити для своїх потреб зразок ОВТ, який виготовляє Німеччина. А флот Франції — укласти контракт на постачання зразка ОВТ зі шведським збройовим концерном.
У процесі кодифікації до каталогу також вводять інформацію про можливість придбання виробу в того чи іншого виробника згідно з документом, який встановлює вимоги до предмета.
Що ще потрібно знати про кодифікацію NATO
· кожен предмет постачання повинен мати один-єдиний номенклатурний номер незалежно від того, де він виготовлений;
· кодифікацію здійснює національне бюро кодифікації країни, в якій предмет постачання виробляється або якій належить право власності на технічну документацію;
· кожне національне бюро кодифікації веде базу даних кодифікованих предметів постачання та розміщує дані в Головному каталозі НАТО посилань для логістики NMCRL;
· номенклатурний номер НАТО, наданий країною НАТО або країною другого рівня участі в системі кодифікації НАТО, використовують усі країни-учасниці системи кодифікації НАТО;
· запити на кодифікацію або на отримання кодифікаційних даних подають встановленим порядком тільки до своїх національних бюро кодифікації;
· національне бюро кодифікації країни-учасниці системи кодифікації НАТО забезпечує застосування міжнародних правил під час виконання процедур з кодифікації, зокрема виконує функції обміну кодифікаційними даними з національними бюро кодифікації інших країн;
· В Україні єдиним органом кодифікації є відповідний підрозділ Міністерства оборони України, який працює для всіх державних структур та відомств.
Присвоєний код НАТО дозволяє ефективно управляти матеріальними ресурсами. Це дуже зручно з огляду організації логістики, формування штатно-табельної документації у військах.
Для логістики і планування «Код NATO» це:
· забезпечення єдності найменування й ідентифікації продукції;
· створення бази даних предметів постачання з інформацією щодо предметів постачання, виробників/постачальників тощо, можливості порівняння однотипних виробів за рахунок їх стандартизованого опису;
· виявлення взаємозамінних та однотипних виробів, сприяння стандартизації та ідентифікації предметів постачання.
«Допущений до експлуатації» НЕ дорівнює «закуплений»
І на завершення — про системну помилку медіа, які часто вважають, що присвоєння коду НАТО та набуття зразком ОВТ статусу «допущено до експлуатації» автоматично означає його закупівлю за кошти державного бюджету.
Насправді процес відбувається так:
— Попит на ті чи інші зразки озброєння та військової техніки вивчає Генеральний штаб ЗС України. Адже саме сюди стікається інформація про потреби військ, інформація про бойові характеристики того чи іншого виду озброєння, інформація про успішні чи не дуже випадки бойового застосування того чи іншого зразка ОВТ.
— Відтак, спираючись на наявну інформацію, ГШ ЗСУ формує запит до Міністерства оборони України, яке є розпорядником бюджетних коштів.
— Слід зауважити, що Генеральний штаб формує запит на потребу в ОВТ у декілька «ешелонів»: те, що має бути закуплено виключно обов’язково, те, що потрібно, але може зачекати. І, зрештою, те, що було б корисним, але може зачекати до кращих часів.
Йти проти вимог Генерального штабу та військ у списку тих чи інших озброєнь, які критично важливо закуповувати першочергово, оборонне відомство не може. Отже, і критика, яка почасту звучить у медіа щодо того, що Міноборони не закупило розрекламований якоюсь публічною особою зразок ОВТ, є необґрунтованою.
Якщо цього зразка немає у сформованому військом списку першочергових потреб, то гроші держбюджету на нього витрачатися першочергово не будуть.
Щоправда, ніхто не забороняє це робити донатерам, спонсорам та інвесторам, які власним коштом бажають закупити зразок ОВТ і подарувати його військовим. Адже він таки допущений до експлуатації.
