9 жовтня 2025 року Борщівський районний суд Тернопільської області оголосив вирок у справі № 594/1204/25: мешканку регіону визнали винною у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України…
Січневий недільний ранок, центральна площа Харкова. Незважаючи на те, що температура повітря близько 10 градусів морозу, сьогодні тут досить людно: на акцію підтримки українських військовополонених — оборонців Маріупольського гарнізону збираються члени їхніх сімей та небайдужі жителі міста. Відвідала захід і кореспондентка АрміяInform.
Маргарита та її свекруха Ірина чекають з полону чоловіка і сина Іллю. З 2019-го чоловік проходив службу в лавах полку «Азов». З початку широкомасштабного вторгнення разом з побратимами тримав оборону Маріуполя, був поранений. 20 травня, на 86-й день оборони Маріуполя, згідно з наказом керівництва країни, припинивши спротив, підрозділ вийшов з території «Азовсталі».
— Востаннє ми спілкувалися 7 травня 2022 року, на мій день народження. З того моменту — суцільна невідомість: де він, що він, в якому стані. Влітку я знайшла відео допиту мого чоловіка росіянами — на перший погляд, він має відносно здоровий вигляд. Але ви ж розумієте, що таке полон, і знаєте про ставлення росіян до «азовців». Їх треба витягати звідти, — зітхає Маргарита.Ірина, як мати, відразу вдається до спогадів. Розповідає, як виховувала сина: як Ілля займався спортом, як ще дитиною міг попіклуватися про себе та оточуючих.
— Я його вчила повазі до людей, вирішувати конфлікти мовою, а не кулаками. Він завжди тягнувся до сильних — тому вступив до лав «Азову», адже вони — найкращі! — каже Ірина.
Жінка ділиться, що з того моменту, коли син потрапив у полон, вона припинила спілкування з родичами з росії. Ділиться, що російська пропаганда таки «зомбувала» рідних — її Ілля для них став «нацистом».
Уже кілька місяців поспіль ці дві сильні жінки разом з іншими проводять вихідні тут, на площі Свободи Харкова. Обидві впевнені, що такі акції допоможуть визволити українських синів і дочок з російського полону.
— Я повірила керівництву країни, коли вони віддали наказ захисникам і захисницям Маріуполя покинути територію «Азовсталі». Вірю досі — вони роблять все можливе, аби витягнути наших дітей. Але, на жаль, багато чого залежить від російської сторони… Сьогодні ми тут для того, щоб нагадати українському і світовому суспільству, міжнародним організаціям, які, на жаль, подекуди не виконують своїх обов’язків, про українських військовополонених — вони вже 20 місяців потерпають від допитів і катувань з боку російських загарбників! — розповідає жінка.
Харків’янка Віра вже 20 місяців чекає на свого чоловіка — 28-річного Владислава, який проходив службу в лавах Окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Востаннє подружжя спілкувалося 3 квітня 2022-го. Вже за тиждень морпіх опинився в російському полоні.
— Останній, з ким говорив Владислав, став його друг. Це сталося 12 квітня, в день виходу із заводу Ілліча, що в Маріуполі. Тоді ж ми дізналися, що чоловік дістав в боях два поранення. Але мені, як жінці, він волів не говорити, — зривається на сльози Віра.
За її словами, з того моменту про нього нічого не було відомо, аж доти, доки в одному з російських телеграм-каналів не з’явилася інформація, що росіяни «засудили» його до 27 років ув’язнення за «тероризм».
1 квітня 2022 року останнє смс-повідомлення отримала Лілія — дружина військовослужбовця Маріупольського загону морської охорони Держприкордонслужби України Віктора. Майже рік він вважався безвісти зниклим, але в лютому минулого року рідні знайшли відео з ним — морський прикордонник живий, перебуває в полоні.
— Ми змогли змінити його статус — тепер Віктор офіційно військовополонений. Його прізвище перебуває в списках на обмін, але через країну-агресорку, яка постійно сповільнює всі процеси, він і досі за російськими ґратами, — ділиться Лілія.
Разом з матір’ю прийшов на акцію і 9-річний Святослав. Хлопець чекає на повернення з ув’язнення старшого брата-морпіха — 24-річного Олександра, який близько трьох років тому вступив до лав Окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Хлопець боронив Україну у складі десантно-штурмової роти. Його остання перед широкомасштабним вторгненням росіян ротація відбулась під Павлополем, що неподалік Маріуполя. З початком великої навали рашистів підрозділ морпіхів під натиском ворога відступив із зайнятих позицій на територію заводу Ілліча та тримав там оборону впродовж двох місяців. Потім — повна невідомість. Статус — зниклий безвісти.
Але мати Олександра Валерія вважає, що її син перебуває в російському полоні. Потрапив він туди, коли українські підрозділи намагалися прорвати оточення ворога навколо заводу.
На акції була присутня і представниця Консультаційного центру східного регіону Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олена Матвієнко.
Вона розповідає, що організація намагається всіляко допомагати родинам військовослужбовців, які потрапили в полон, загинули або зникли безвісти: від юридичного і соціального супроводу до регулярних зустрічей, де можна отримати психологічну підтримку.
За словами Олени Матвієнко, за 20 місяців широкомасштабної війни спільними зусиллями додому вдалося повернути 16 жителів Харкова та області. Для отримання консультацій і допомоги Штабу в Харкові можна звернутися за адресою: м. Харків, в. Космічна, 21 або зателефонувавши за номером: 0 800 300 176.
Це далеко не всі історії людей, які вийшли на акцію: наразі в російських тюрмах перебуває близько двох тисяч захисників Маріуполя.
