Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Холодна пора року — не найкращий друг екіпажу танка, якому для виконання бойових завдань доводиться продиратися замерзлими посадками на сході нашої країни. Під час виконання одного з таких завдань українські танкісти ледь встигли покинути позиції після того, як завдали влучного удару по російському складу. Тоді важливою була кожна секунда. Один з бійців детально описав кореспонденту АрміяInform обстановку всередині танка в цей момент і те, як екіпажу вдалося цілим покинути посадку.
У ту ніч росіяни поводилися, як пожартував начальник штабу, «чемно»: діставши напередодні по повній, час від часу кидали по одному — два снаряди й на тому обмежувались.
Екіпаж сержанта Андрія отримав завдання: зранку вийти на одну із заздалегідь облаштованих позицій і накрити ворожих артилеристів.
Командир роти торкнувся олівцем мапи:
— Ось тут вони стоять, звідси — працюють, а ось тут (командир торкнувся іншої точки) в них склад з БК, виходячи з даних аеророзвідки. Тож висунутись треба якомога ближче та працювати із закритої вогневої позиції й працювати швидко. Пам’ятай: після роботи в тебе буде не більше як три-чотири хвилини, щоб піти.
Екіпаж сприйняв завдання спокійно.
— Ризик, безумовно, є, до того ж відлига, тож від тебе, Сергію, залежить багато.
Мехвод Сергій, маленький, але ніби звитий з дроту, хитнув головою:
— Розумію, як завжди.
Вирушили ще в передранкових сутінках і без пригод дістались до позиції.
Андрій коротко доповів про прибуття й у танку стало тихо. Від броні тягнуло льодовим холодом, жовтувато-тепла лампочка освітлювала башту. В приладах спостереження потроху розвиднювалось.
У навушниках командирського шоломофона прозвучали кодовані слова — це означало, що безпілотник уже в повітрі. За декілька хвилин прийшло підтвердження — росіяни на місці, заправляються.
— Хлопці, працюємо.
Далі все було звично: ввести дані для стрільби в планшет, підняти гармату, почути роботу автомата заряджання — досилання снаряда, потім заряду, дочекатись команди й натиснути кнопку спуска.
— Постріл!
Перший снаряд прийшов з недольотом. Командир почув дані для корегування від оператора БПЛА й віддав новий наказ.
— Постріл!
Цього разу навідник влучив.
— Насипай!
Один за одним десять пострілів пішли в ціль.
Оператор БПЛА захоплено вигукнув:
— Є, яскраво палає!
Командир усміхнувся.
— Ну все, давай назад. Відкат!
Двигун заревів, але «сімдесятдвійка» ледь рушила з місця.
— Відкат!
Секунда. Дві. Три.
Мехвод прохрипів у ТПП (танковий переговорний пристрій. — Авт.):
— Відлига… Не ґрунт — ковзанка!
До прильоту відповіді після відпрацювання із закритих позицій зазвичай не більше ніж дві-три хвилини.
Пів хвилини минули.
По скроні та по спині поповзли струмки поту. Кисло смерділо порохом, від казенника гармати йшло тепло.
Сорок секунд.
Двигун ревів. Танк не виїжджав.
П’ятдесят секунд.
Командир проковтнув суху грудку в горлі.
— Спокійно, Сергію. Першу передачу, оберти скидай до тисячі. Спокійно. Тепер важіль на себе — і потроху вперед.
Мехвод вичавив зчеплення, переклацнув важіль по зубчатці.
Зменшив оберти.
Хвилина.
Рука на важелі керування змокла.
Хвилина десять секунд.
Правий важіль потроху на себе. Відпустити зчеплення.
Танк, вивертаючи стінку капоніра, повільно рухаючись, тремтів і ревів.
— Тримай газ. Не рви!
Півтори хвилини…
Гусениці, чіпляючись за донбаський ґрунт, витягали сорокатонну машину.
Хвилина п’ятдесят…
Нарешті танк опинився на твердій поверхні.
Навідник збив шоломофон нагору. Притиснув ларингофони до горла:
— Ось і вилізли…
Ламаючи залишки посадки, танк ішов з вогневої.
Десь там, позаду, глухо рвонуло раз, ще раз…Це росіяни оговтались і завзято били по порожній вогневій. Били вперто, але марно витрачали боєзапас.
Фото автора
