Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Засоби ППО, які нині перебувають на озброєнні у вітчизняних Сил оборони, відрізняються як за своїми тактико-технічними якостями, раціональністю застосування, так і періодом виробництва. Утім, як свідчать результати останніх протистоянь українських бійців-протиповітряників масштабним навалам російських безпілотників-камікадзе, зброя, яка перебуває на службі у війську далеко не перше десятиліття, все одно залишається запитаною та ефективною. На початку нинішнього року під час зустрічі у Львові зі своїм українським колегою Володимиром Зеленським президент Литви Гітанас Науседа заявив, що в черговому пакеті військової допомоги від його країни нашій державі надійдуть зенітні системи Bofors L70. Поближче познайомитись із цією зброєю варто не тільки через заяву пана Науседи, а й для того, щоб зрозуміти, чому протягом десятиліть саме ці зенітні гармати цікавили армії практично кожної четвертої країни на планеті.
Розробку нової, на той час, зенітної гармати калібру 40 мм фахівці шведського концерну Bofors («Бофорс» — укр.) почали ще наприкінці Другої світової війни. Слід зазначити, що скандинавську фірму згодом, у вересні 2000 року, придбала компанія United Defense Industries, але вже з березня 2005 року вона стала частиною добре відомої в Україні BAE Systems AB. Перші зразки нової зброї були готові до 1947 року, а безпосереднє її серійне виробництво почалося в 1951 році. В основу конструкції було покладено випробувану Другою світовою війною гармату L60, але всі основні бойові характеристики були значно покращені.
Загалом же Bofors L70 належить до небагатьох сучасних гармат, чия автоматика функціонує за рахунок відкочуванню ствола. Пріоритет її розробники надали не підвищеній скорострільності, а високій купчастості ведення вогню одиночними пострілами і короткими чергами. Замикання ствола клинове, з вертикальним переміщенням клина. Гармата розрахована на ведення вогню набоями 40×364 мм R, живучість ствола — близько 4 тис. пострілів. Гальмо відкочування гідравлічне, накатник і врівноважуючий механізм — пружинні. Приводи наведення електричні, але також є і дублюючі ручні приводи.Порівняно зі своєю попередницею L60, L70 має більшу ефективну дальність стрільби та більш високу скорострільність. Нову гармату L70 також використовували в різних морських установках, вона є основним озброєнням бойової машини піхоти CV9040.
Фактично Bofors L70 є одноствольною зброєю калібру 40 мм, розвитком оригінальної 40-мм гармати Bofors, а модифікація L70 належить до довжини ствола в калібрах. Моноблочний ствол забезпечений полум’ягасником. Пружина рекуператора охоплює задню частину ствола. Буфер віддачі гідравлічний, а механізм затвора має вертикально висувний затвор, який відкривається і закривається автоматично. Спочатку передбачалося, що боєприпаси завантажуватимуться в обойми по 4 набої, хоча згодом більшість систем були оснащені бункером на 26 набоїв. Циклічна скорострільність становить 240 постр./хв, а пакети гармат, що пройшли модернізації пропонують 300 постр./хв. Максимальна ефективна дальність ведення вогню становить від 3 до 4 км. Bofors L70 може стріляти повним спектром боєприпасів, включаючи PFHE Mk2, HCHE, HE-T, APC-T та PT.
L70 розміщена на базі чотириколісного причепа з двома виносними опорами та двома домкратами. 40-мм автоматична гармата встановлена на поворотній платформі. У деяких моделях джерелом живлення є APU, а інші мають зовнішнє живлення. Бойовий розрахунок, що безпосередньо відповідає за ведення вогню, налічує дві особи: навідник перебуває ліворуч від гармати, а зарядний — справа. Знаряддя зазвичай наводяться радаром, але для ручного вогню встановлюється приціл NIFE SRS 5.
L70 встановлена на чотириколісному шасі, зазвичай буксирується вантажівкою з колісною формулою 6×6, яка також може перевозити додаткові боєприпаси та допоміжний екіпаж. У разі надзвичайної ситуації з L70 можна вести вогонь з коліс, але з набагато меншою ефективністю. Час встановлення, розгортання на бойовій позиції та переміщення становить всього кілька хвилин.
У період 70-х років відбувалися роботи з модернізації зенітної гармати L70 та боєприпасів до неї. В результаті було створено вдосконалений варіант установки, який одержав позначення «75». За рахунок удосконалення гальма відкочування та механізму подачі боєприпасів і заряджання скорострільність підвищена до 300 постр./хв. Місткість боєукладки зросла із 48 до 96 пострілів.
Гармата «75» оснащена автономною електронно-оптичною системою керування вогнем BOFI та силовим агрегатом живлення, розміщеним на лафеті (у той час як для гармат L70 вони є загальними для вогневого підрозділу, що складається з кількох знарядь). Ці удосконалення, за повідомленнями зарубіжної преси, забезпечують можливість автономного застосування гармати у світлий та темний час доби (до системи BOFI входить нічний приціл), підвищили ефективність ведення вогню та скоротили час переведення з похідного положення до бойового.
Згодом для підвищення ефективності ведення вогню фахівці фірми «Бофорс» розробили осколковий снаряд із готовими елементами ураження, який укомплектований радіопідривником. Елементи ураження, що мають сферичну форму і виготовлені з твердого сплаву, здатні пробивати алюмінієвий лист завтовшки до 10 мм. На думку західних фахівців, застосування цього снаряда дозволяє успішно вражати не лише літаки та гелікоптери, а й ракети деяких типів.
Вогневі підрозділи гармат L70 використовуються спільно із системами радіолокації управління вогнем типу Super Fledermaus і Skyguard, апаратура яких розміщена в кабіні двовісного причепа, що забезпечує виявлення та супровід повітряних цілей, а також видачу даних, необхідних для ведення вогню.
— Попри свій вік, ця артилерійська система не просто залишається у строю, а є однією з найбільш популярних та активно конкурує зі швейцарською Oerlikon GDF. Ба більше, саме Bofors 40 mm L70 є головним озброєнням шведських CV90, основою значної кількості сучасних зенітних систем морського та наземного базування, перебуває на озброєнні декількох десятків країн, у частині з яких вироблялась за ліцензією, — про таке в коментарі кореспонденту АрміяInform розповів військовий експерт і директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.
На його думку, також треба враховувати, що L70 за стільки років не залишається зеніткою Другої світової, а ще з 70–80-х років почала інтегруватися в сучасні зенітні комплекси, коли за виявлення цілі відповідає РЛС, а загальна система управління вогнем вже наводить кожну зенітну систему автоматично. І в цьому випадку вся участь розрахунку L70 зводиться до її обслуговування.
L70 мають автоматизовану систему з централізованим постом радіолокації, який наводить ці зенітні знаряддя на ціль. Людина там фактично потрібна лише для того, щоб заряджати ці системи. А нині йдеться ще й про встановлення сучасних тепловізійних приладів та оптичних прицільних станцій, що дозволяють працювати у будь-який час доби та забезпечують високу точність. При цьому для знищення такої цілі, як «Шахед», можливо, знадобиться не більше ніж один постріл, адже установка має дуже потужний калібр.
Проведена модернізація стала корисною не лише з погляду боротьби з БПЛА. За правильної організації бойової роботи оновлена L70 зможе більш ефективно боротися з вертольотами, літаками, що низько летять, і навіть наземними цілями.
