У Запоріжжі суд виніс вирок місцевому жителю, який адміністрував кілька телеграм-каналів. Чоловік публікував дані про пересування військових та правоохоронців і тим самим перешкоджав…
55 років тому, 26 листопада 1968 року, 23-тя сесія Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй ухвалила Конвенцію про незастосування строку давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Вона закріпила принцип сучасного міжнародного права, який унеможливлює приховати факти воєнних злочинів та злочинів проти людяності й уникнути відповідальності за них незалежно від часу їх скоєння. Конвенція є одним із засадничих документів для притягнення до відповідальності та належного покарання всіх осіб, причетних до воєнних злочинів та злочинів проти людяності під час збройної агресії російської федерації проти України.
ВИНОС: Стаття І. Жодні строки давності не застосовуються до таких злочинів, незалежно від часу їх вчинення: а) воєнні злочини, як вони визначаються в Статуті Міжнародного Нюрнберзького військового трибуналу від 8 серпня 1945 року (Нюрнберг) і підтверджуються резолюціями 3 (I) від 13 лютого 1946 року і 95 (I) від 11 грудня 1946 року Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, а також, зокрема, серйозні порушення, перелічені в Женевських конвенціях про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року. b) злочини проти людяності, незалежно від того, чи були вони скоєні під час війни або в мирний час … вигнання внаслідок збройного нападу або окупації та нелюдські дії, які є наслідком політики апартеїду, а також злочин геноциду, що визначається в Конвенції 1948 року про попередження злочину, навіть якщо ці дії не є порушенням внутрішнього законодавства тієї країни, в якій вони були вчинені.
1965 року Польща в межах роботи Комісії ООН з прав людини винесла на розгляд питання про притягнення до відповідальності та покарання воєнних злочинців й осіб, які вчинили злочин проти людяності. До 30 листопада 1967 року спеціальна робоча група ухвалила проєкт конвенції, який 1968 року подали на розгляд Генеральної Асамблеї ООН. 26 листопада 1968 Генасамблея ООН ухвалила резолюцію 2391 (XXIII) 1968 року з доданою до цього документа Конвенцією про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності.
Конвенція налічує 11 статей та преамбулу, в якій зазначено, що згідно з міжнародним правом, воєнні злочини та злочини проти людяності належать до найтяжчих злочинів, тому ефективне покарання за їх скоєння є «важливим чинником у справі запобігання таким злочинам, захисту прав людини та основних свобод, зміцнення довіри, заохочення співробітництва між народами і забезпечення міжнародного миру та безпеки». Перша зі статей передбачає, що термін давності не застосовується до воєнних злочинів та злочинів проти людяності незалежно від дати їх вчинення.
Стаття ІІ. У разі скоєння якогось зі злочинів, згаданих у статті I, положення цієї Конвенції застосовуються до представників державної влади та приватних осіб, які виступають як виконавці цих злочинів або співучасники таких злочинів, або безпосередньо підбурюють інших осіб до скоєння таких злочинів, або беруть участь у змові для їх вчинення, незалежно від ступеня їх завершеності, так само як і до представників державної влади, що допускають їх вчинення.
Важливим є те, що згідно з другою статтею Конвенції, її положення застосовуються не лише до безпосередніх виконавців воєнних злочинів і злочинів проти людяності, але також до представників державної влади та приватних осіб, які беруть участь або підбурюють інших до вчинення будь-якого з цих злочинів. До відповідальності притягуються також представники державної влади, які потурають злочинцям і не протидіють вчиненню злочинів.
З огляду на це під дію Конвенції потрапляє все вище військово-політичне керівництво держави, громадяни якої — військові чи цивільні особи — не притягуються до правової відповідальності та не караються за скоєні ними воєнні злочини чи злочини проти людяності. Також у межах Конвенції мають бути притягнені до відповідальності й покарані всі, хто пропагує вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності, у той чи інший спосіб закликає, підбурює чи спонукає до їх здійснення.
Стаття ІІІ. Держави-учасниці цієї Конвенції зобов’язуються вжити всіх необхідних внутрішніх заходів законодавчого чи іншого характеру, спрямованих на те, щоб відповідно до міжнародного права створити умови для видачі осіб, зазначених у статті II цієї Конвенції.
Згідно з третьою статтею Конвенції, держави-учасниці зобов’язані вживати всіх необхідних заходів для екстрадиції, відповідно до норм міжнародного права, осіб, яких підозрюють у вчиненні воєнних злочинів та злочинів проти людяності. У разі, якщо держава перешкоджає здійсненню правосуддя над злочинцями, її представники, відповідальні з дотримання норм міжнародного законодавства, можуть вважатися такими, що допускають вчинення злочинів.
Серед держав, які підписали і ратифікували Конвенцію про незастосування строку давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності вже 1969 року, був тодішній радянський союз. Того самого року документ підписали та ратифікували також Українська РСР та Білоруська РСР як держави-співзасновниці ООН. Оскільки російська федерація вважає себе правонаступницею срср, в усіх документах ООН зазначається, що рф також є підписантом та учасником Конвенції.
Стаття IV. Держави-учасниці цієї Конвенції зобов’язуються вжити відповідно до їх конституційної процедури будь-яких законодавчих або інших заходів, необхідних для забезпечення того, щоб термін давності, встановлений законом або іншим шляхом, не застосовувався до судового переслідування та покарання за злочини, зазначені у статтях I та II цієї Конвенції, і щоб там, де такий термін застосовується до цих злочинів, його було скасовано.
Вбивства та катування цивільних мешканців і військовополонених; не виправдане воєнною необхідністю руйнування й розорення населених пунктів; знищення критичної інфраструктури, що ставить під загрозу життя і здоров’я цивільних; вигнання і депортація місцевих мешканців з місць їхнього проживання; примусове переміщення українських дітей з однієї національної групи до іншої; викрадення громадської та цивільної власності — ці та багато інших злочинів стали регулярними і звичними для дій російських військових та цивільних представників російської федерації під час агресії проти України.
Окремої згадки потребує пропагована на найвищому державному рівні російської федерації геноцидна риторика, у межах якої українцям відмовляють у праві на існування, заперечують існування українського народу як окремої формації та закликають до «денацифікації» українців, маючи на увазі знищення української національної, культурної та політичної ідентичності. Численні російські пропагандисти регулярно відверто та відкрито закликають до знищення українців як нації і жодного з них не було притягнуто до відповідальності правоохоронними органами російської федерації, що свідчить про підтримку відповідних закликів та геноцидної риторики на найвищому державному рівні.
Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства є одним із засадничих документів для притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців та всіх, хто скоїв, підбурював, заохочував і толерував на державному рівні заклики до злочинів та самі злочини проти людяності під час агресії російської федерації проти українського народу та держави Україна. І, попри те, що млин міжнародного правосуддя меле повільно, міжнародний трибунал над російськими воєнними злочинцями на чолі з диктатором владіміром путіним неодмінно відбудеться. Саме для цього притягнення до відповідальності та покарання за воєнні злочини та злочини проти людяності не мають строку давності.
