У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
55 років тому, 19 червня 1968 року, Рада Безпеки ООН під головуванням представника США Артура Дж. Голдберга ухвалила резолюцію № 255 «Питання про заходи із забезпечення безпеки держав — учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, які не володіють ядерною зброєю». Участь у засіданні Радбезу взяли представники 15 держав. Крім постійних членів — США, Великої Британії, Франції, Китаю та срср, були присутні також представники Алжиру, Бразилії, Угорщини, Данії, Індії, Канади, Пакистану, Парагваю, Сенегалу, Ефіопії. Проти не було подано жодного голосу, хоча 5 членів тодішнього складу Радбезу (Франція, Алжир, Індія, Пакистан та Бразилія) утримались.
Положення документа, який гарантує безпеку державам, що не мають ядерної зброї, у разі агресії проти них держави, що ядерною зброєю володіє, набули особливої актуальності після агресії російської федерації проти України. Від початку збройного конфлікту 2014 року й особливо після широкомасштабного нападу 24 лютого 2022 року як представники вищого військово-політичного керівництва держави-агресора, так і російські пропагандисти, неодноразово погрожували застосувати проти України ядерну зброю.
1. визнає, що агресія з використанням ядерної зброї або загроза такої агресії проти держави, яка не володіє ядерною зброєю, створила б обстановку, в якій Рада Безпеки і насамперед її постійні члени, які мають ядерну зброю, повинні були б негайно діяти відповідно до їхніх зобов’язань згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.
2. вітає намір, висловлений деякими державами щодо того, що вони забезпечать або підтримують надання негайної допомоги згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй будь-якій державі учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, які не володіє ядерною зброєю, яка є жертвою акту чи об’єкта загрози агресії з використанням ядерної зброї.
3. знов підтверджує, зокрема, невіддільне право, яке визнається статтею 51 Статуту, на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на члена Організації Об’єднаних Націй, доти, доки Рада Безпеки не вживе заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру та безпеки. (Витяг з резолюції Ради Безпеки ООН № 255 від 19 червня 1955 року).
2. вітає намір, висловлений деякими державами щодо того, що вони забезпечать або підтримують надання негайної допомоги згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй будь-якій державі учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, які не володіє ядерною зброєю, яка є жертвою акту чи об’єкта загрози агресії з використанням ядерної зброї.
3. знов підтверджує, зокрема, невіддільне право, яке визнається статтею 51 Статуту, на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на члена Організації Об’єднаних Націй, доти, доки Рада Безпеки не вживе заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру та безпеки. (Витяг з резолюції Ради Безпеки ООН № 255 від 19 червня 1955 року).
У випадку агресії російської федерації проти України процитована резолюція Радбезу ООН має особливе значення з огляду на попередню добровільну відмову України від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки. Офіційна назва документа, відомого як Будапештський меморандум, звучить так: «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraine’s accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons). Ця укладена 5 грудня 1994 року міжнародна угода надавала Україні гарантії безпеки у зв’язку з набуттям нею неядерного статусу. При цьому гарантом безпеки України, поряд з Великою Британією та США, виступила також російська федерація.
Неспровокована агресія російської федерації, що почалася наприкінці лютого 2014 року введенням російських військ у Крим, стала грубим порушенням зобов’язань гаранта безпеки України й від самого початку була пов’язана із загрозою застосування державою-агресором ядерної зброї. Президент рф владімір путін згодом прямо визнав, що був готовий віддати наказ про ядерний удар у разі, якби здійснювана російськими військами збройна операція із захоплення Кримського півострова пішла не за планом. Про це російський диктатор розповів у пропагандистському фільмі андрєя кондрашова «Крым. Путь на родину», вперше показаному телеканалом «россия 1» до річниці окупації Криму російською федерацією.
— Ми готові були це зробити (застосувати ядерну зброю. — Авт.). Я розмовляв з колегами і говорив прямо так само, як і вам зараз кажу, відкрито, що це наша історична територія і там проживають російські люди, вони опинилися в небезпеці, і ми не можемо їх кинути. Але не ми здійснили державний переворот, а це зробили націоналісти і люди з крайніми переконаннями. Ви їх підтримали. Але де ви знаходитесь? За тисячі кілометрів? А ми тут, і це наша земля! За що ви хочете там боротися? Не знаєте? А ми знаємо. І ми на це готові, — відповів у фільмі путін на питання про готовність російської федерації привести свої ядерні сили в стан бойової готовності.
Реакція міжнародної спільноти на захоплення Кримського півострова виявилась надто млявою. Формального засудження російської окупації Криму та запровадження проти російської федерації низки порівняно м’яких санкцій виявилось недостатньо для того, щоб стримати владіміра путіна від ескалації агресії. Спроба російських спецслужб розпалити збройний конфлікт на сході та півдні України виявилась невдалою, оскільки Сили оборони України змогли локалізувати зону, захоплену російськими військами під прикриттям місцевих колаборантів, окремими районами Донецької та Луганської областей. Однак заохочене фактичним потуранням агресії з боку світової спільноти вище російське військово-політичне керівництво не відмовилось від планів широкомасштабної агресії проти України і посилено готувалось до ескалації конфлікту.
Після 24 лютого 2022 року погрози росії застосувати проти України ядерну зброю залунали з новою силою. Вже 28 лютого, на п’ятий день широкомасштабної агресії, владімір путін доручив перевести стратегічні сили стримування, під якими мається на увазі стратегічна ядерна зброя, в особливий режим. Згодом під час роботи петербурзького економічного форуму у червні 2022 року російський диктатор заявив: «… всі повинні знати, що у нас є, і що ми будемо застосовувати, якщо це буде потрібно для захисту нашого суверенітету». Невдовзі практично ті самі слова повторив слідом за своїм фюрером заступник постійного представника російської федерації при ООН дмітрій полянський: «…якщо існуватиме загроза існуванню росії, то так, я цілком упевнений, що ми застосуємо ядерну зброю. Але не я визначаю, що таке загроза існуванню».
Чим болючішими ставали поразки окупантів на полі бою, тим частіше російські пропагандисти та політики згадували про наявність у російської федерації цієї зброї масового ураження і закликали її застосувати. Прикладів такого роду заяв так багато, що наводити їх немає сенсу. Однак необхідно наголосити, що тезу «ядерна держава не може програти у війні» з натяком чи навіть прямим закликом застосувати ядерну зброю, посилено просувають не лише пропагандисти на кшталт маргарити сімоньян, владіміра соловьйова чи дмітрія кісельова, але й високопоставлені посадовці з російського уряду та депутати російського парламенту (державної думи).
Достатньо згадати періодичні заяви дмітрія мєдвєдєва — колишнього президента рф і голови російського уряду, а нині заступника голови ради безпеки російської федерації та заступника голови військово-промислової комісії рф. Цей російський високопосадовець кілька разів закликав завдати превентивного ядерного удару по Україні в разі, якщо цілей так званої спеціальної воєнної операції не буде досягнуто.
Про можливість і навіть необхідність та неминучості ядерного удару по Україні цілком серйозно розмірковують і численні російські «експерти» у цілком поважних медіа. Ось свіжий приклад від 13 червня 2023 року — стаття «Тяжкое, но необходимое решение» такого собі сєргєя караганова, доктора історичних наук та почесного голови президії ради із зовнішньої та оборонної політики рф, опублікована у журналі «россия в глобальной политике». У ній автор пише:
— Доведеться відновлювати переконливість ядерного стримування, знижуючи неприпустимо задертий поріг застосування ядерної зброї, розважливо, але швидко йдучи вгору сходами стримування-ескалації. Перші кроки вже зроблено відповідними заявами президента та інших керівників, початком розгортання в білорусі ядерної зброї та її носіїв, підвищенням боєздатності сил стратегічного стримування… Справа може дійти і до попередження співвітчизників та всіх людей доброї волі про необхідність залишити місця проживання поблизу об’єктів, які можуть стати цілями ядерних ударів у країнах, які безпосередньо підтримують київський режим. Противник повинен знати, що ми готові завдати удару відплати на випередження за всі його нинішні та минулі агресії, щоб запобігти сповзанню до глобальної термоядерної війни.
Усе перелічене цілком підпадає під визначення загрози агресії з використанням ядерної зброї проти держави, яка ядерною зброєю не володіє, наведене у резолюції № 255 Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй від 19 червня 1968 року. Світовій спільноті, яка надто довго потурала агресії російської федерації проти України починаючи від 2014 року, пора усвідомити: росія вкрай небезпечна не лише для України чи Європи, але й для всього світу. Слід протидіяти російській політиці максимально жорстко й ефективно та на практиці, а не лише у текстах резолюцій, убезпечити держави, що не мають ядерної зброї, від агресії з боку країн, що такою зброєю володіють.
