Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
На початку 90-х років минулого століття Сергій працював на держпідприємстві «Завод Малишева», яке спеціалізується на випуску та модернізації важкої і легкої бронетехніки.
— Ви знаєте, яким складним був той період. Я тоді працював саме на танковому виробництві за фахом «двигун внутрішнього згоряння». Зарплату нам затримували, завод приходив в занепад. Тому прийшлося міркувати над тим, як заробляти, щоб відчувати себе у житті більш-менш впевнено.
Саме цей час припав на еру активного розвитку комп’ютерних технологій. Тож чоловік вирішив своє хобі — захоплення комп’ютерами, з яким познайомився ще під час навчання, зробити основним джерелом доходу.
З 1991 року Сергій працював мережевим спеціалістом, а в 2006-му став офіційним викладачем компанії Microsoft. До часів Революції Гідності в Україні чоловік мешкав у Москві…
— Коли почалися події на Майдані, я подивився, як на це реагують москалі. І дуже мені це не сподобалося… Я вже тоді прислухався до своїх почуттів і зрозумів, що це може закінчитися погано. Тому повернувся в Україну, — згадує події 10-річної давнини Сергій, нині військовослужбовець одного з батальйонів Харківської окремої бригади ТрО.
Інтуїція не підвела чоловіка — росія спочатку окупувала Крим, а згодом розпочала приховану агресію на сході країни. Вже тоді Сергій не став зволікати: під час чергової хвилі мобілізації добровольцем приєднався до лав окремої, на той час — ще механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Понад рік, з серпня 2014-го до вересня 2015-го, бив окупантів у складі мінометного підрозділу під населеним пунктом Щастя, що на Луганщині.
… До 24 лютого 2022 року Сергій мешкав в Києві, обіймав посаду сертифікованого тренера компанії Microsoft Сorporation: проводив навчання за напрямком «системне адміністрування, мережеві технології, інформаційна безпека». Крім того, аби не втрачати кваліфікацію, брав участь у впровадженні різноманітних нових проєктів.
— Торік, 24 лютого, в мене якраз повинен був розпочинатися онлайн-курс. Тоді в ефір вийшов один студент, ми поспілкувалися, вирішили, що, мабуть, навчання не на часі. Потім тривав етап сприйняття ситуації — чесно кажучи, я до останнього не вірив, що росіяни зважаться піти великою навалою на Україну. Коли ступор минув, я поїхав до Харкова, адже був в резерві бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
Але в ТЦК та СП Сергія розподілили до Харківської окремої бригади ТрО на посаду командира стрілецького відділення.
Торік, 2 березня, на пункт постійної дислокації військової частини російські окупанти скинули 4 авіабомби та запустили ще кілька ракет. Тероборонець в той момент якраз знаходився в будівлі, де отримував майно, тож після удару він опинився під завалами, але якимось дивом вибрався звідти живим.
— Я дістав тоді серйозні опіки ноги і голови, ребра подавило сильно, травма ліктя й досі нагадує про себе, — розповідає військовослужбовець.
Від госпіталізації Сергій відмовився, але й службові обов’язки очільника підрозділу виконувати через поранення не міг. Тому, з огляду на цивільний фах, керівництво перевело бійця на посаду командиру взводу зв’язку одного з батальйонів.
Разом з побратимами тероборонець пройшов крізь пекло боїв з російськими загарбниками в Харківській та Луганській областях, брав участь в осінньому контрнаступі на Харківщині. Весь цей час він забезпечував підрозділ безперебійним зв’язком — як дротовим, як-то старий добрий ТАПік, так і за допомогою сучасних технологій.
— Зв’язок на війні життєво важливий. Без зв’язку воювати можна, але це буде дуже погана війна, — розмірковує Сергій.
Крім виконання прямих обов’язків керівника підрозділу зв’язківців, як людина, яка знається на сучасних діджітал-технологіях, армієць втілює їх у боротьбі з ворогом.
— Це і розробка тих самих типових прошивок до радіостанцій, і антен для зв’язку. Виготовляю я також і засоби радіоелектронної боротьби і детектори проти російських БПЛА, зокрема і ударних.
Особливо гостро, за словами Сергія, наразі стоїть питання стосовно останніх двох пунктів, адже ні для кого не секрет, що сучасна російсько-українська війна перетворилася на війну дронів.
— Я, як людина, яка довго працювала в росії, підтверджую — у кацапів дуже сильні засоби РЕБ. За деякими даними, одні з найсильніших у світі, тому що у них сама військова доктрина така: ламати набагато простіше, ніж будувати. Тож вони зробили акцент на оцих «глушилках» — їх у них дуже багато і вони потужні, — ділиться Сергій.
Але тероборонець намагається не відставати від колишніх своїх «колег» — він постійно працює над удосконаленням своїх знань з радіо-електронної боротьби проти російських БПЛА.
— Багато чого залежить від того, наскільки якісно конкретний дрон виготовлений. росіяни, зокрема, використовують і типові комерційні китайські складники з китайських платформ. — Тоді там все просто — достатньо ознайомитися, на якій частоті пристрій працює, підлаштувати «антидронову пушку», і вивести його з ладу. Але навіть якщо це більш складний гаджет з акцентом на військове використання, тут саморобний РЕБ теж може допомогти. Потрібно лише моніторити ефір москалів, вивчати, які там сигнали, дізнаватися, на яких частотах ці дрони літають, та удосконалювати свої засоби боротьби з москальськими «пташками».
Сергій впевнений, Україна має всі шанси на розвиток новітніх технологій, зокрема, виробництво дронів, а також засобів боротьби з ворожими БПЛА.
— У нас є всі потужності, можливості, є люди, які знаються на цьому. Є у нас і відповідні виробництва. Але для всього цього потрібна підтримка. Маю надію, що незабаром це буде втілено в життя.
Фото автора
