— Національний президентський оркестр — знаний у світі професійний колектив, який люблять та поважають в музичному середовищі. Як вас нині, в час великої війни, зустрічають за кордоном? — Наша…
Перше, що зустрічає відвідувача в серці української столиці, на Майдані Незалежності, — тріумфальна колона Монумент Незалежності. А перед нею — масштабна інсталяція зі сторінками графічного оповідання «Мальована історія Майдану», яка знайомить відвідувача з подіями Революції Гідності. Відкрита 21 листопада 2021 року, виставка розповідає про боротьбу українців за свободу під час новітньої української революції.
До 10-ї річниці Революції Гідності кореспондент АрміяInform поспілкувався з відомим художником Олександром Ком’яховим, автором графічного оповідання «Тато», на основі якого було створено «Мальовану історію Майдану». Нині Олександр служить у Збройних Силах України й намагається віднаходити час для роботи над продовженням історії головної героїні мальопису та втіленням інших творчих проєктів, пов’язаних з боротьбою українців проти ворожої російської навали.
— Як і коли виникла ідея створити саме мальовану історію Майдану? Представити події Революції Гідності саме у формі коміксу?
— Я захоплюся коміксами з дитинства й відтоді ж і сам малюю їх. Тому ідея намалювати саме графічний роман у мене, здається, виникла відразу після початку Майдану. Постійно в мене були якісь заготовки, замальовки. Було бажання зробити щось більше, об’ємне — не просто коротенькі історії, як зазвичай я робив, а книгу, яка, можливо, мала би декілька частин і розповідала велику історію.
Важливим поштовхом стало усвідомлення того, як пішла із суспільної пам’яті Помаранчева революція, перший Майдан, як він забувся. Я брав у ньому участь, і він якось так нівелювався, зник. Йому було присвячено надто мало художніх творів. І хоча я і розумів на той момент, що Революція Гідності навряд чи повторить долю Помаранчевого Майдану й точно вже так не забудеться, все ж хотілося зафіксувати, залишити також свою історію, присвячену цьому другому українському Майдану. Я водив на Майдан своїх маленьких тоді ще дітей і дуже хотів, щоб їм передався той дух єднання і свободи, який там був.
— Скажіть, будь ласка, а як виникли образи головних героїв? Комікс почасти автобіографічний, але чи є в героїв якісь конкретні прообрази, чи це спільний, збірний образ батька й доньки?
— Це більшою мірою збірні образи. Тоді часто траплялися подібні історії, коли в родині по-різному ставились до Майдану, хтось підтримував протести, хтось ні. На цьому було побудовано всю драматургію, але не хотілося звужувати творчий простір та обмежувати себе якимись конкретними прототипами. Тому я вирішив відібрати для сюжету певні, з одного боку, типові, з другого — яскраві моменти з історій різних людей, з різних прикладів участі в тих подіях. Тому це змальовувалося почасти з друзів, частково з себе — і так сформувався спільний образ.
— Один з яскравих образів коміксу — образ суворої й безжальної залізної жінки, яка з’являється дівчинці у снах. Що це за образ, як він виник?
— Це образ війни. Графічний роман народжувався вже після початку російської агресії 2014 року, тому хотілося показати розвиток подій Майдану, зобразити, як багато учасників Революції Гідності пішли добровольцями захищати Україну. Тому образ війни був необхідним, й оскільки у мене не було тоді особистого досвіду участі в тих подіях, то я вдався до певної містичної лінії, зобразивши цю залізну відьму як уособлення війни, що прийшла на українську землю.
— Однак ця залізна жінка там, як видається, амбівалентна і є носієм добра та зла одночасно. Як це вдалося передати, що ця війна з росією, з одного боку, захисна та справедлива для України й водночас є злом, злочинною агресією з боку російської федерації?
— У коміксі це зображено як пробудження прихованої сплячої загрози, такої стихії, яка постала внаслідок невирішених проблем. За сюжетом війна постає із совєтських пам’ятників, які символізують неподоланий негативний спадок срср, якого ми не змогли позбутися вчасно так, як це зробили, наприклад, у країнах Балтії. У нас же все це зберігалося, накопичувалося і, зрештою, цим і змогла скористатися росія. Тому це таке образне пояснення того, звідки взялася ця війна. Вона — це продовження тих війн росії проти України, яких багато вже було на наших теренах.
— У коміксі є головні герої, є певний фон подій і є антигерої. Якими є герої — тато і донька — це читач і глядач бачать відразу. А якими є антигерої, хто вони?
— Власне антигероїв я показав доволі другорядними персонажами, певною антинародною стихією, яка виконувала злочинну волю режиму. Це снайпери, які розстрілювали учасників Майдану, це міліціянти, це політики й антимайданівці. Однак вони є радше спільним збірним образом, вони поза фокусом. Головну увагу зосереджено на майданівцях, бо це їхня історія.
Зрештою, у мене було зовсім небагато досвіду спілкування з противниками Майдану, щоб мати змогу виразно зобразити їх у коміксі. Тому й було обрано такий сюжетний підхід, який дозволяв зосередити більше уваги саме на рушіях Революції Гідності, промайданівських силах.
— У мальописі є сюжет, є антураж і є цікаві малюнки на берегах, такі собі написи-свідчення Майдану. Це реальні дописи чи ви їх вигадували? Як їх добирали?
— Це, власне, вже йдеться про дизайн самих стендів на виставці з цим графічним елементом. Це виникло з ідеї про два наративи, яку ми втілили на виставці. З одного боку, це сам комікс — художній графічний роман. З другого боку — це документальне історичне свідчення, яке розповідає про історичний контекст того, що відбувалося, дає хронологію й текстові вставки з описом подій та поясненнями.
Тому ми заповнили простір стендів також реальними зображеннями, взятими з фотографій Майдану. Всі ці написи — це реальні графіті, які були на Майдані, яких було дуже багато і які несуть багато інформації, дають відчуття контексту, якщо зіставляти їх із подіями. Вони збереглися у фотоархівах, і хотілося представити їх на цій виставці, щоб додати більше контексту.
— Ви згадали супровідні тексти, історичні довідки, хронологію. Вони від самого початку планувалися, чи це вже потім виникає, коли графічний роман втілюється як інсталяція на Майдані Незалежності, перетворюється на виставку?
— Ідея зробити ці вставки виникла тоді, коли ми почали перетворювати графічний роман на виставку-інсталяцію. Потрібно було розповісти людям, які недостатньо чи майже нічого не знали про події Революції Гідності, про те, що, власне, відбувалось. Це було особливо важливим для молодих відвідувачів, які застали Майдан дітьми чи народилися вже пізніше, а також для іноземців.
Ба навіть, самим сучасникам, очевидцям і учасникам подій також важливе пояснення контексту й нагадування про те, що, як і коли відбулося, бо вони бачили лише якісь окремі фрагменти, не могли бути всюди одночасно. Та і людська пам’ять вибіркова — щось запам’ятовується назавжди, щось забувається.
На стендах є QR-коди, перейшовши за якими можна отримати значно більше важливої інформації, ніж доступно на самій інсталяції. Ми отримали чимало схвальних відгуків про цей прийом надавати інформацію за QR-кодами, це справді зручна й корисна річ, бо дозволяє прочитати ретельний опис усіх подій від початку до завершення Майдану.
— Як виникла сама ідея перетворити графічний роман «Тато» на виставку-інсталяцію «Мальована історія Майдану», кому вона належала і як втілювалася?
— Це заслуга насамперед колективу Музею Майдану на чолі з координаторкою Ольгою Сало. Саме вона звернулась до мене з цією ідеєю, й уже ми разом з іншими фахівцями викристалізовували, відшліфовували та втілювали задум. Завдяки їм уже два роки, як виставка під колоною, під Монументом Незалежності становить цілісний комплекс і є живим художнім свідченням про Революцію Гідності.
— Ви згадали про Помаранчеву революцію, від часу якої минуло вже майже 20 років. Від Революції Гідності минуло десятиліття. Під час першого Майдану головна героїня графічного роману «Тато» була зовсім дитиною, під час другого вона — дівчинка-підліток. Зараз вона мала би бути молодою жінкою. Чи думали ви, якою вона стала? Де вона зараз? Що вона робить?
— На експозиції на Майдані Незалежності представлена перша книга роману, де Маринка дівчинка-підліток. У другій частині, над якою я почав працювати ще до широкомасштабного вторгнення, вона справді дорослішає. У другій частині, за первинним задумом, мало йтися про агресію росії проти України в Криму та на сході, про події АТО. Коли почалось широкомасштабне вторгнення, виникла думка включити в цю частину вже також і сучасні події. Однак я все ж схиляюсь до того, що слід створити окремо другу частину про події 2014–2021 років й окремо третю частину про події після широкомасштабного нападу російської федерації. Тим більше, що нинішня повномасштабна фаза ще не завершена, вона триває.
Тому я справді думав про головну героїню коміксу «Тато» й виставки «Мальована історія Майдану» як про персонажа, який зростає, розвивається, еволюціонує. Це не якийсь там Барт Сімпсон, який закапсульований у серіалі й увесь час має один і той само вік та практично не змінюється. Мені цікаво, як буде розвиватися моя головна героїня і якою вона стане. У соцмережах я вже міркував про це, викладав навіть окремі кадри, якісь ескізи. Але поки що друга частина лише в чернетках, хоча в ній уже практично все прописане в плані сценарію, є розкадрування. Треба лише знайти час і можливість довести справу до кінця.
— Над якими ще коміксами, пов’язаними з сучасною історією України, з відсіччю збройної агресії російської федерації, ви працюєте?
— У мене є невеличкий комікс з 2017 року для дітей під назвою «Савка і Баклан. Замінована прогулянка». Це така гуманітарна агітація про небезпеку замінованих територій у прифронтовій зоні. Ми робили його з Лук’яном Турецьким і друкували силами волонтерів, розповсюджували в дитсадках і в школах.
Є також зараз у роботі декілька історій на основі реальних подій. Це порівняно коротенькі сюжети, можна сказати, графічні новели, одна з яких має назву «Пружина». Вони присвячені моєму товаришу, який захищав Київ під час наступу росіян на столицю. «Пружина» вже майже готова, я її вже трохи показував на цьогорічному Книжковому Арсеналі й навіть вів переговори з деякими видавцями. Також є історія подібного формату на основі реальних подій про мою добру подругу Юлію Фобію з «Госпітальєрів». Ця історія ще не промальована, вона на етапі сценарію.
Нарешті, є проєкт коміксу з фронтовими реаліями й гумором «Солдат Брауні», сценарій для якого написав чинний військовий Іван Чупа. Він дуже крутий оповідач, його блогерські пости — це справжня літературна творчість, їх можна читати як високу літературу. Якось у коментарях до одного з його дописів я зауважив, що за цим сюжетом треба робити комікс, і він за деякий час прислав у приват перший епізод «Самий главний воїн ЗСУ», який пізніше ми назвали «Солдат Брауні». Я промальовував в ескізах розділи, посторінково, а він надсилав наступні частини оповідання, і так ми вже наблизилися до завершення однієї історії.
Тож задумів багато, потрібно лише знайти час і можливості для того, щоб втілити їх у життя.
Фото автора та зі сторінки Олександра Ком’яхова у соціальній мережі Facebook
