Саме таким шляхом скористався Сергій — військовослужбовець 152-ї окремої єгерської бригади. Про своє рішення добровільно мобілізуватися, службу у різних підрозділах та повернення до війська він розповів…
Старший офіцер відділу оперативної психологічної роботи у військах (силах) Центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ Володимир на псевдо «Скіф» розповів кореспонденту АрміяInform про способи долання бойового стресу:
— На певному етапі адаптації штатний військовий та особа, яка була призвана на військову службу з початком широкомасштабної війни, на мою думку, досить різні військовослужбовці за своїми психічними якостями. Військові, які трохи звикли до вибухів, до злагоджених дій у команді, до розуміння своїх обов’язків, свого місця в певній військовій ієрархії, вже мають свої, так би мовити, «закоренілі» рефлекси. Вони адаптуються до нових реалій широкомасштабної війни, як правило, швидше за інших.
Проте, особи, які прийшли до лав українського війська з цивільного життя, крім основного стресу, мають багато інших. Наприклад, таких, які викликані новою військовою справою, тим, що потрібно вперше в житті взяти до рук зброю, необхідністю ретельно дотримуватись злагодженості при роботі в команді, розумінням, що потрібно підкорятися особі, яка інколи вдвічі молодша тощо.
Однак, коли ці дві категорії військових потрапляють у свій першій бій, вони, як правило, відчувають себе приблизно однаково. Наразі, вони дістають однакове травмування. Насамперед через страх, нерозуміння, що робити. Попри попередній військовий вишкіл наших хлопців, реальні вибухи, спостереження за тим, як зазнають поранень або гинуть бойові побратими, важко травмують психіку. Лише розуміння того, що потрібно щось робити, аби вижити, часто рятує військових в їх першому бою. Під час бойового зіткнення, це також і мій особистий досвід, потрібно знайти в натовпі людину, яка поводить себе найбільш адекватно, раціонально — лідера, командира.
Коли ти бачиш, людину, яка долає свій страх та вправно виконує завдання, ти підсвідомо повторюєш за нею. Якщо ти бачиш, що у тебе теж так виходить, то поступово заспокоюєшся, береш свою тривогу, свій страх під контроль. З часом поріг тривоги падає, ти адаптуєшся та стаєш професіоналом своєї ратної справи. Страх, безперечно, залишається й це дуже добре на війні. Страх підсилює обережність та уважність військового. Однак, ти вже контролюєш його й с тебе беруть приклад інші.
Уявіть, наша піхота штурмує ворога. Боєць, якого навчили стріляти з автомата, веде бій. У нього закінчуються набої. На нього пре ворожа піхота. Він бачить РПГ, бере його в руки, але не розуміє, що з ним робити. У нього паніка, шок. Цей момент вже є травматизацією. Якщо військовий навчений, цієї паніки, криків, істерик у нього не буде.
В цілому, багато залежить від психотипу людини. Те, що один може пережити досить спокійно, іншому завдасть важкої психологічної травми. Наприклад, холерик або сангвінік, за своєю природою є лідерами. У них сильний емоційний фон, багато енергії. Вони можуть пройти один, другий, третій… п’ятий.. десятий бій. Їм, як для будь-якої людини, даватиметься це важко, але психологічно в рази легше, ніж меланхоліку. Останній надзвичайно емоційний. Меланхолік ніби всмоктує в себе інформацію, цей травматичний досвід та дуже важко адаптується до нього. Командирам, бойовим побратимам варто враховувати цей аспект.
Відверто кажучи, все залежить не лише від психотипу військового, а від того, в якому середовищі він перебуває. Наприклад, наскільки важкими були втрати у бою, скільки було поранених, як довго він спав, як добре він поїв, чи є в нього проблеми в родині, чи є у нього проблеми в колективі, чи є у нього конфлікти з командиром, а також, чи вміє він стріляти не лише з автомата, а й з кулемета, РПГ, «Джавеліна» тощо. Чим більше військовослужбовець навчений, тим краще він буде себе почувати під час бойових дій. Ймовірність того, що він «зламається», буде на порядок меншою.
Для звичайних мирних українців війна прийшла неочікуваною. Тому багатьом потрібно наполегливо казати собі про те, що коли настане їх черга йти на війну, потрібно бути готовим! Вони мають звернуться до досвіду інших, спробувати набути ті навички, які збільшать їх шанс вижити на полі бою. Безперечно, не лише володіння різними типами зброї само по собі, а й усвідомлення того, що ти більш навчена, підготовлена до війни людина, допомагає вижити на війні, здолати бойовий стрес та його руйнівні наслідки.
Фото Володимира на псевдо «Скіф»
