Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Його стаж кулінара понад 15 років. Він вміє приготувати 12 різних видів піци, і це тільки з переліку найвишуканіших страв. У резюме вказано досвід роботи в найкращих ресторанах України та Польщі. Все це солдат Олег Волокітін лишив позаду, щоб у 2022-му піти захищати Україну в складі бойової бригади ЗСУ.
На жаль, після нашої перемоги українець навряд чи повернеться до улюбленої професії. Адже під час протистояння з окупантами на Донеччині дістав важке поранення. В результаті його рухливі можливості зараз обмежені.
— Мені 40 років і реалізував себе як піцайоло, — говорить військовослужбовець. — У кращі часи моя зарплатня складала кілька тисяч доларів США. Але ж, як можна думати про щось матеріальне, коли 24 лютого 2022 мій рідний Харків здригався від вибухів ворожих снарядів. Тож відправив дружину із сином в евакуацію, а сам пішов до районного ТЦК та СП.
На позиції швидко увійшли в бойовий ритм
Свого часу Олег відслужив строкову службу. Тож йому було не так важко відновити навички під час прискореного курсу підготовки. По завершенню полігонного вишколу його направили до окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.
— У перший же день мого перебування на бойовій позиції у районі Сіверська довелося переносити вбитого друга, із яким туди приїхав. Рельєф місцевості тоді був не нашу користь. Натомість вороги розташувалися на зручній висоті, а відпочивали в міцних будівлях промислового підприємства. По нас удень стріляли всі види артилерії, а вночі навколо палали фосфорні боєприпаси. Та ми швидко увійшли в бойовий ритм, бо від цього залежали виконання завдань та наші долі, — розповів армієць.
Він пригадує, що на його опорному пункті всі були мобілізованими воїнами з різних регіонів України. Проте він знав лише імена чи позивні побратимів. Адже на те, щоб нормально поспілкуватися, просто не було часу.
— Якщо не чергував на спостережному посту, то сидів на своєму місці в окопі, відбиваючи наступи противника чи чекаючи на вороже ДРГ. Також по нас часто били танки та БМП. Останніх наші гранатомети швидко заспокоювали, бо добре пристріляли всю тамтешню територію. Так наші вміння перемагали ворожу кількість, — зазначив воїн-піхотинець.
російські диверсанти підходили дуже близько
За його словами, найближче російські диверсанти підходили на відстань до 50 метрів. Їх українці підпускали до себе навмисно, щоб мати більше шансів уразити ціль.
— 23 липня ми здобули певну тактичну перемогу. Так, близько 12:00 у наш бік направилися дві рашистські БМП із піхотою на броні. Своїм вогнем ми подавили їхній наступ. Більшість росіян ніколи вже не піднімуться, а вцілілі — розосередилися в полі. Мене та інших хлопців направили туди, щоб поставити крапку в тому бою. Зробивши все, що треба, ми поверталися. В цей фінальний момент виїхала третя БМП. До мого окопу лишався буквально метр, коли 30-мм осколково-фугасний снаряд розірвався біля моїх ніг, — пригадав воїн ЗСУ.
Про масштаби важкого поранення Олег дізнався тільки в пункті медичної евакуації.
— Усе тіло було «нашпиговане» великими чи дрібними уламками. Постраждали обидві ноги, ліва рука та спина. Найстрашнішим було те, що ворожий метал пошкодив нервові закінчення на лівій нозі. Через це тепер ходжу із палицею зі швидкістю равлика. Два уламки й досі сидять глибоко в моїй спині, — повідомив військовослужбовець.
Своє майбутнє бачить у ІТ-сфері
Далі були п’ять хірургічних операцій в трьох областях України, чотири засідання ВЛК, два курси реабілітації. Наприкінці 2022-го військові лікарі визнали армійця таким, який обмежено придатний до військової служби. Тож Олегу довелося перевестися на посаду стрільця підрозділу охорони одного з ТЦК та СП, що на Харківщині.
— Коли на душі погано, то пригадую різні блюда, рецепти яких ніколи не забуду. Останнє дозволяє трошки відволіктися від воєнних реалій. На жаль, до кухні свого ресторану не повернуся, бо 12 годин біля плити вже не зможу стояти. Думаючи про своє майбутнє, зараз проходжу спеціальні ІТ-курси. Працювати за комп’ютером для мене буде найкращим варіантом. Я точно знаю, що після бойового поранення життя не завершується, — насамкінець зауважив солдат Олег Волокітін.
Фото автора та з архіву Олега Волокітіна
