Староста Мезенівки про окупацію: Найбільше боявся, щоб не змусили знімати наш прапор і вішати їхню ганчірку

На Сумщині за декілька кілометрів від державного кордону України з російською федерацією розташоване село Мезенівка. Від початку широкомасштабної агресії росії проти України мальовниче село потрапило в оточення, а згодом під окупацію ворожих військ. Через деякий час російська армія покинула прикордонний регіон, проте зараз систематично знищує цивільну та критичну інфраструктуру області, застосовуючи для цього широкий спектр озброєння.

Кореспондент АрміяInform відвідав Мезенівку й поспілкувався зі старостою Мезенівського старостинського округу Миколою Гавенком про те, як для його громади розпочалася широкомасштабна агресія, й дізнався, як там живуть люди сьогодні.

Вторгнення

— Близько п’ятої години ранку ми прокинулись від гучних звуків вибухів. Під ногами дрижала земля, — пригадує перші години початку російського вторгнення Микола Васильович. — Нам одразу стало зрозуміло, що почалась велика війна. Попри ситуацію, що склалась, усі працівники сільради вчасно прибули на робочі місця, й почалась копітка робота — знищення документації. Передусім ми знищили матеріали щодо учасників Антитерористичної операції на сході України.

Після цього працівники сільради спалили списки військовозобов’язаних мешканців села та інші документи, які могли би стати у пригоді окупантам. За декілька годин по дорогах прикордоння вже рухались колони ворожої військової техніки.

— Перші колони йшли, як на параді, зброя була в чохлах, а в кабінах висіли парадні однострої. Техніка просто йшла через село, не зупиняючись. Згодом, рухаючись по селу, вони почали стріляти в бік житлових будівель. Я гадаю, їм стало зрозуміло, що ми (мешканці прикордонних населених пунктів.  — Авт.) передаємо Силам оборони дані про російські колони, час проходу, кількість тощо, — говорить староста.

Перший контакт з окупантами був, як у старому анекдоті, пригадує Микола Гавенко. російські військові дістали карту та почали питати дорогу в місцевих, що свідчило про непідготовленість ворожої армії.

Державний прапор України спалив «деенерівець»

Лише в середині березня ворожі підрозділи стали в селі. Серед військових були як росіяни, так і мешканці «днр» та «лнр».

— Ворожим підрозділом, який зайшов у Мезенівку, командував росіянин, а от його заступник — «деенерівець», це ми з’ясували пізніше, — розповідає Микола Васильович. — Заступник каже командирові: «Смотрі, вон флаг вісіт» — і показує на прапор України. Його командир обернувся й відповів: «Та… пускай вісіт».

За декілька днів Миколі Васильовичу зателефонували із сільської крамниці та повідомили, що «деенерівці» зібрались біля крамниці й вимагають, щоб він прибув до них.

— Іду й думаю собі, що все буде добре. Найстрашніше — аби не змусили знімати Держаний прапор України з будівлі сільради, а їхній вішати. Якщо скажуть, то так чинити не буду. Прихожу туди, а вони вже спалили Український прапор, — із сумом розповідає староста. — А спалив прапор той, який показував на нього командиру.

Проте за декілька днів на Мезенівській сільраді знову замайорів Державний прапор України.

Хто є хто

Староста Мезенівського старостинського округу стверджує, що війна показала хто є хто.

— росіяни знищували та продовжують знищувати нашу інфраструктуру. І коли це почалось, всі згуртувались, — розповідає староста про життя сільської громади в часи присутності російських військ на території Сумської області. — До прикладу, коли потрібно було ремонтувати зруйновані лінії електропередач та газопроводи, то байдужих не було. Хтось давав генератор, хтось дріт, хтось, власне, ремонтував, а хтось стояв на чатах, повідомляючи ремонтників про наближення ворожих військ.

Микола Васильович говорить, що пишається своїми односельцями, які в тяжку хвилину не підвели й добре проявили себе в критичних ситуаціях.

Окупантів проводжали свистом

У кінці березня окупанти раптово завели автомобілі й решту техніки та хаотично рушили в бік росії.

— Тікали дуже швидко. Позаскакували на БТР й з «деенерівським» прапором на броні чкурнули в бік російського кордону, — розповідає староста. — Люди проводжали їх свистом услід. Боязко було, але свистіли, — з усмішкою пригадує Микола Гавенко.

Сьогодення

Староста Мезенівки стверджує, що попри спроби ворога вижити місцевих мешканців з їхньої одвічної землі, звідси ніхто не піде.

— Громада живе з вірою в перемогу. Люди продовжують допомагати одне одному, хто чим може. Звісно, допомагають і Силам оборони України. Цього року все прибрали та привели в належний стан село, щоб було видно, що тут люди живуть, а не якісь пройдисвіти, як за поребриком, — говорить Микола Васильович.

Фото автора та з фотоархіву Краснопільської газети «Перемога»